Ольга Манілова - Кохай без правил, Ольга Манілова

— Чорнову роботу? — його брови зсуваються так низько, що очей майже не розгледіти.

Я ж поправляю комір моєї кофти з чудовою вишивкою з декоративних квіточок: тут є і крихітні ромашки, і рожеві квіти вишні, навіть одна трояндочка...

— Угу, — сміливо киваю я. — Я й не знаю, як я б упоралася без тебе. А тепер... пиф-пиф, — змахую я руками, — і це заклинання зникло. Прямо як порчу зняли. Я негайно почну все наганяти. Уже завтра займуся пошуками, і не тільки додам в Інстаграмі тих самих хокеїстів, може навіть одразу дізнаюся контакти в нашому тренувальному центрі.

Резник не ворушиться, продовжуючи дивитися на мене, але чомусь здається, що його частково багряна шия втягується в тулуб.

— Ні з ким із "Барсів" не будеш, кажеш, — небезпечно спокійно і приглушено вимовляє він, але я до цього теж готова і все продумала заздалегідь!

Його губи беззвучно рухаються ніби він рахує про себе до десяти.

— Ні-ні, — запевняю я і сміюся, нібито над самою собою. — Я б ніколи так не вчинила, "Барси" — вороги, я розумію. І з ні з ким із "Скалозубів" теж, — швидко запевняю я його. — Незручно так. Ти віддувався, так би мовити, за всю команду. Капітане, — додаю я серйозним тоном.

— Це типу працює, так? — різко вказує він пальцем на мене. — Ось ці твої спроби в сарказмі та ахінеї, коли мова заходить про щось проблемне для тебе? Типу це ефективно, жарти твої. Це ні біса не працює, Рито.

Хм, ну взагалі-то трохи працює, інакше він би тут уже двадцять запитань навалив, і кожне стосувалося б тільки одного — того, чому я залишилася незайманою.

— То чому в тебе не було можливості... набратися досвіду? — обережно цікавиться він, хоч і говорить твердим тоном.

Гаразд... не дуже-то працює, але в усякому разі я створила потрібну атмосферу.

— У мене були всі можливості. Це неважливо.

Він оглядає мене, постійно повертаючись до очей, і через це наступний приплив гніву мені зупинити особливо важко.

— До твого відома, я не зобов'язана звітувати перед тобою. І якщо так вийшло, то в цьому немає нічого ганебного і поганого. Мені все одно, що ти думаєш. Мене все влаштовувало, — підвищую я голос. — У житті трапляються різні обставини, — відрізаю я.

— Я... Що? Я жодного слова не сказав про ганебне, Рито, — розтягнуто вимовляє Артур, трохи нахиляючись, немов у мене погано з розумінням мови. — І в думках подібного не було... І... Та я... Взагалі-то я... Мені це... Це навіть... Неважливо, що я думаю, — виходить він раптом із себе. — Я намагаюся зрозуміти, як так вийшло... щоб потім... щоб знати потім... Я просто в шокований, чесно зізнатися.

Його останні слова зачіпають настільки сильно, що подібна реакція стає несподіванкою для мене самої.

— Це хтось навів порчу на мою дорогоцінну персону, — широко посміхаюся я і в мене вже половина обличчя болить від зусиль. — У тебе, до речі, в роду немає чаклунів? Неймовірно, але ти зумів її зняти!

— Я всього лише намагаюся дізнатися, — не здається він, — чи є конкретна причина, чому в тебе не було сексу.

— У мене був секс! — роздратовано вигукую я і навіть стискаю долоні в кулаки.

Резник же чомусь повертається в бік і я змушена простежити за напрямком його погляду, а... на порозі тупцює Сергійко, який старанно вдає, що нічого не чув.

Він навіть підкидає кошлату світловолосу голову, щоб надати обличчю більш-менш нормального виразу.

— Ваш телефон розривається, постійно дзвонить, — він показує мій смартфон. — Я вирішив, що...

І чомусь студент дивиться винувато на хокеїста.

— Зараз... — відкриваю я рот і починаю говорити, але Резник перебиває:

— Відповіси сам наступного разу і скажеш, що медсестра зайнята важливим викликом, — киває він. — І поясниш, що треба припинити дзвонити.

Сергій вислизає з кімнати, навіть не глянувши на мене і не дочекавшись моїх вказівок. Це ж мій телефон і мій дім!

— Я давно шукала собі секретаря, але ти, на жаль, не підійдеш, — не шкодую посмішки в бік Резника, але він ніби ігнорує її та вивчає замість цього мої очі. — Ти трохи... неповороткий.

Неймовірно, моя посмішка тьмяніє сама по собі, і я більше не знаю, куди подіти руки, а взагалі додому хочу, тільки я ось уже вдома.

П'ять хвилин розмови з цим чоловіком і я — як вичавлена губка.

— Ми закінчили на твоєму твердженні про те, як ти, виявляється, займалася сексом до зустрічі зі мною, — голосом, сповненим скептицизму, нагадує він.

Дехто тут занадто великої про себе думки, а звучить-то як урочисто — "до зустрічі зі мною"!

— Саме так, я займалася сексом. І не раз, — уточнюю я. — Просто несерйозним сексом. Не до кінця.

— Хм, позавчора я б тобі повірив, але сьогодні — вже ні.

Йому б інноваційним сканером працювати в людській подобі, а не хокеїстом, — настільки уважно він стежить за моїми очима.

— Можливо, ти не в курсі, але можна займатися сексом і без... проникнення, — навмисно холодним тоном кажу я.

— Я в курсі, — рухає Резник головою. — Дуже в курсі й дуже давно. Я думав, ти спиш із Салазаровим, — напружено бурмоче він, але потім блискавично продовжує: — Але, мабуть, не спиш і не спала. І я сумніваюся, що ти взагалі якимось видом сексу займалася, судячи з... — він вказує долонею прямо на мене.

— Судячи з чого? — вимовляю я, і дивно що виходить розмовляти, адже я не можу розтиснути губи.

— Судячи з того, як ти реагуєш, Рито, — агресивно відгукується він і натягує кепку нижче.

— Почекай... Ти думав що... Хто спить із Салазаровим? — розгублено перепитую я.

— Забудь про це, — стискає він зуби.

— Хто? — повторюю і повторюю. — Я? Із Салазаровим?!

— Я сказав щойно, забудь про це!

Він навіть уявлення не має наскільки це фантастичне припущення. Ми з Данилом знаємо одне одного давно, і нас завжди пов'язував Жмот.

— Загалом, — смикаючись, рухаюся я на одному місці. — Дякую за надану послугу. Оскільки... тепер складність усунуто, я почну вільне життя. Ура.