Ольга Манілова - Кохай без правил, Ольга Манілова

Я відчиняю перед нашою компашкою вхідні двері, запрошуючи їх зайти всередину і не соромитися, і збираюся їх швидко зачинити, а нахабних хокеїстів — я швидко відштовхую рукою Резника, який з'явився з нізвідки, і навіть намагаюся штовхнути ногою — сюди ніхто не кликав.

Ми починаємо з Резником боротьбу лише з тієї причини, що в мене є перевага у вигляді масивних дверей, якими можна керувати рукою, інакше я б йому програла ще до початку сутички.

— Тебе ніхто не запрошував! — пихкаю я, намагаючись підступно посунути килимок під його ногами, щоб Резник впав на сходинки.

— Я сам себе запросив, — шумно сопе головний бомбардир "Скалозубів", майже відвойовуючи в мене доступ до дверей.

Я роблю провальну спробу стукнути ланцюжком по його пальцях, а Резник рухає двері прямо своєю головою, явно набитою лише тирсою.

І мені доводиться нападати на його кроси, але в процесі боротьби я втрачаю не тільки гордість, — адже Резник уже майже повністю керує дверима, — а й один зі своїх капців.

Я кидаюся до килимка, щоб підхопити втрату, але нахабний хокеїст виявляється швидшим.

— Віддай сюди! — вчительським тоном вимагаю я. — Зараз же!

А він, попри похмурий погляд пронизливих сірих очей, глумливо крутить ним у мене перед носом.

— Впусти мене, — хрипить він і навіть показує зуби. — Тоді отримаєш його назад.

Я не витримую і нагороджую його важким поглядом, бо "впусти мене" явно було сказано з певними намірами. Не дуже пристойного характеру.

Боже, я тепер усе життя буду не в змозі чути цю фразу після вчорашнього... вчорашнього божевілля і шепоту Резника мені на вухо.

— Отримаєш назад, тільки якщо я всередину потраплю, — вичікувально поплескує він моїм капцем себе по руці.

Зціпивши зуби, я пропускаю його Зоряну Хокейну Високоповажність у коридор. Закриваю верхній замок, а величезні ручища знову лізуть не туди — Резник одразу має намір зачинити двері на засув.

— Я не зачиняю її вдень, — незадоволеним тоном пояснюю я.

— Що ж, це дуже погано і я це засуджую, — майже скалиться він, — ти живеш на околиці, одна, і я не бачу тут сигналізації.

— У всьому селі відсутня сигналізація!

Лунає гучне бурчання і щось, що нагадує слабке гавкання.

Ми з Резником обертаємося, а Алевтина Василівна і студент Сергійко, який обіймає схвильованого містера Бугі, мовчки стоять у коридорі й оторопіло дивляться на нас.

— Я — ваш фанат, — раптово каже Сергій, натягуючи шапку на відстовбурчені вуха, — ще з часів "Яструбів", у вас найкраща швидкість і найкраща витривалість і...

— Але ви ж не ображаєте Риту? — з підозрою запитує Алевтина Василівна, а довготелесий студент одразу ж киває, ніби він приєднується до питання жінки.

Їхній кумир має такий вигляд, немов він зараз здетонує, тому я проявляю майстерність дипломатії — адже комусь треба рятувати ситуацію, тим паче події розгортаються в моєму домі.

— Я згадала, що в коморі є ще зефір. Ходімо-ходімо, кип'ятити чайник довго.

Поки нормальні люди серед гостей перемовляються і ставлять мені ввічливі запитання, один непроханий нахаба оглядає кухню і частину коридору з хворобливою увагою, якій позаздрив би й агент спецслужби.

Його сірі очі примружуються, коли їхній погляд натикається на мій відкритий ноутбук.

Я зачиняю кришку пристрою всього лише двома пальцями, а Резник тепер невідривно дивиться мені в обличчя.

Зрештою я змушена прокашлятися та удати, що терміново знадобилося поставити чисте блюдце на стіл.

Коли ми колективно обурюємося розповіддю Сергія про конфлікти із сусідами по комуналці, Резник обирає цей момент, щоб відлучитися з кімнати.

Дуже зручний момент, адже я помічаю його відсутність не відразу, бо готую другу порцію білого чаю.

Але я зараз точно піду на розвідку: цей очманілий тип мене не проведе.

Резник тільки з іншими завжди прямолінійний і буквальний, а мені дісталося ще й уся його підступність. Уже, напевно, риється в моїх речах.

Я помічаю Артура в крихітній їдальні, де й розташоване те саме вікно. Де ми з Резником учора нарешті "поговорили".

Мої надії налякати його або хоча б застати зненацька розчиняються, коли Артур задумливо заговорює, навіть не обертаючись. Він уважно оглядає віконну раму.

— Я чомусь вирішив, що ці будинки — всі з нуля збудовані, але частина будівлі точно не нова.

Я мовчу і спостерігаю, як його пальці торкаються дерева, а Артур поправляє бейсболку рішучим жестом, коли розвертається до мене всім тілом.

— Я вчора неправильно оцінив ситуацію, — стримано починає він. — Взагалі від самого початку, від нашого знайомства, неправильно оцінив ситуацію.

— Це ти мою піхву називаєш "ситуацією"?

— Я б твою піхву назвав раєм, але не наважуся, — і не тому, що ти явно не любителька сентиментів, а тому, що мене з цього раю вигнали.

Спочатку схрещую руки на грудях, потім опускаю їх, а потім повертаю назад. Що сказати-то? Особливо коли в нього такий серйозний погляд.

— Рита... — шумно зітхає Артур, — якби я хоч на хвилину, бодай, дідько, припустив, що ти... Я б усе по-іншому... Узагалі все, — несподівано злісно видає він, і це одразу ж додає йому віку.

А потім він робить крок у напрямку до мене і... ні-ні-ні, нехай стоїть там, а я буду тут стояти, якомога далі від його ручищ.

І пора вже прояснити ключовий момент.

Сьогодні вночі я все продумала і в процесі навіть не прогризла край ковдри від досади.

— Артуре, я зобов'язана сказати дещо тобі. — Він миттєво напружується всім тілом і кидає швидкий погляд на відстань між нами, явно прикидаючи потрібну кількість секунд для того, щоб її подолати. — Я дуже вдячна тобі. Ти позбавив мене... труднощів, — лагідним голосом пояснюю я. — Так би мовити, виконав чорнову роботу, до того ж безоплатно. Це значно полегшить мої подальші... справи. Розумієш, багато сучасних чоловіків побоюються недосвідчених жінок, — з удаваним сумом зітхаю я. — А моя особливість... це було щось... е-е-е... сакральне для мене. Як у монастирі, так? Але тепер мені можна набиратися досвіду, тим паче навколо все-таки хокейне містечко, і ми їздитимемо до інших клубів, а там буде теж багато... е-е-е... претендентів. Але я обіцяю тобі, — я навіть притискаю руку до серця, — що я точно не погоджуся на це з ні з ким із "Барсів"... я б ніколи не... Вони — табу. Тут мені треба буде стримати мої нові сексуальні апетити.