Вашингтон Ірвінг - Легенда про Сонну Балку та інші історії

саду, вони побачили віддалік якийсь силует, що повільно просувався по одній зі стежок, зігнувшись під важкою ношею. Мандрівники зупинилися й уважно стежили за незнайомцем. Той носив вовняний ковпак, і що найтривожніше, дуже яскравої червоної барви. Чоловік пересувався повільно, піднявся на гору і зупинився якраз біля склепу. Перед дверима він озирнувся навколо. Вольферт занімів з переляку, коли впізнав у прибульці потопельника-буканьєра. Він аж скрикнув від жаху. А пірат повільно підняв свій залізний п’ястук і мовчки пригрозив їм.

Вольферт не став зупинятися, щоб побачити більше, і побіг так хутко, як тільки його могли нести ноги. Сем неухильно гнався за своїм наймачем, і всі його давні страхи повернулися. Чоловіки продиралися крізь кущі та гілки, жахливо лякаючись, коли чіплялися за якісь колючки, що дерли їхню одежу. Вони змогли видихнути, лише коли здолали свій шлях через цей небезпечний ліс і нарешті вибігли на биту дорогу, що вела до міста.

Минуло кілька днів, перш ніж Вольферт зміг зібрати достатньо мужності, щоб взятися до справи, настільки він був наляканий тим, що побачив мертвого моряка. Скільки хвилювань йому довелося пережити! Чоловік нехтував усіма своїми обов’язками, вештався днями похмурий і знервований, цілком втративши апетит. Він блукав у своїх думках та словах і вигадував тисячу нісенітниць. Його спокій був порушений, і коли він засинав, то жахіття у вигляді величезної грошової торби тиснуло йому на груди. Бідолаха бурмотів про гори грошей, уявляв, як особисто розкопує скарб, розкидав постільну білизну праворуч і ліворуч, вважаючи, що вигрібає землю з ями, кидався під ліжко у пошуках скарбу, і йому здавалося, що витягає звідти горщик золота.

Пані Веббер та її донька впали у відчай, спостерігаючи це повернення до безумства. Є два родинні оракули, до послуг яких вдаються голландські ґаздині в усіх сумнівних і незрозумілих випадках, — священик і лікар. Цього разу віддали перевагу лікарю. Жив-був тут один маленький, темнолиций лікар, відомий серед бабусь Манхеттена майстерністю не лише у своєму фаху, але й у всіх питаннях дивної та загадкової природи. Ім’я його було Кніппергаузен, але він був більше знаний як Високовчений Німецький Лікар.[20] Бідні жіночки стали шукати його поради та допомоги, щоб вилікувати хвору фантазію Вольферта Веббера.

Вони застали лікаря, коли той сидів у своєму маленькому кабінеті, одягнений у темні камлотові шати та чорну оксамитову шапочку — подібну одіж носили Бургаве, ван Гельмонт[21] та інші медичні світила. На носі в нього були зелені окуляри у чорній роговій оправі, він цілковито занурився в якийсь німецький фоліант, який, здавалося, робив його мармизу ще смаглявішою. Лікар вислухав їхню розповідь про симптоми недуги Вольферта дуже уважно. А коли вони згадали про його марення грошима, маленький чоловічок пильно нашорошив вуха. Який жаль, бідні жіночки! Як мало вони знали того, у кого просили допомоги.

Доктор Кніппергаузен половину свого життя витратив на пошуки шляхів швидкого збагачення, у погоні за яким ми витрачаємо добрячу частину свого віку. Замолоду він провів кілька років у Гарцських горах у Німеччині, де випитав у гірників цінні підказки, що стосуються способів пошуку скарбів, закопаних у землі. Він також продовжив свої студії під керівництвом одного зайди-мудрагеля, котрий тямив у таємницях медицини, магії та шахрайстві. Тому голова ескулапа була вщент забита всілякими містичними знаннями: він трохи петрав в астрології, алхімії та ворожінні; знав, як знаходити вкрадені гроші й виявляти приховані джерела води. Одним словом, завдяки темній природі своїх знань він набув слави Високовченого Німецького Лікаря, якого прирівнювали майже до чаклуна. Лікар часто чув чутки про скарби, заховані в різних частинах острова, і давно бажав натрапити на їхній слід. Заледве йому розповіли химери Вольферта, про його марення наяву й уві сні, як він одразу ж збагнув, що мова йде про виразні симптоми шукача скарбів, тому не став гаяти час на подальші, пустопорожні, на його думку, теревені. Вольферт довгий час замовчував таємницю золота, але сімейний лікар вважався таким собі сповідником, тому він втішився можливістю облегшити душу. Але замість того, щоб лікувати пацієнта, медик і сам занедужав. Усе, що він вивідав, пробудило в ньому неймовірну жадібність. Він навіть не сумнівався, що гроші закопані десь поруч під таємничими хрестиками, і запропонував Вольферту долучитися до пошуків. Він проінформував пацієнта про те, що в таких експедиціях варто дотримуватися суворої таємниці й обережності, гроші можна викопати лише вночі, дотримуючись певних церемоній та обрядів, як-от спалювання зілля та промовляння містичних заклять. І до всього цього шукачам скарбів просто необхідно прихопити спеціальну рамку, що має чудову властивість вказувати на потрібне місце на поверхні землі, де закопані скарби. Оскільки доктор доклав чимало зусиль, щоб здобути свої знання, саме він удався до всіх необхідних приготувань, і оскільки фаза Місяця була сприятливою, він зобов’язався виготовити потрібну рамку до призначеної ночі.[22]

Серце Вольферта затріпотіло від радощів, коли він познайомився з таким вчителем і славетним помічником. Вони все робили таємно, але надійно. Лікар часто консультувався зі своїм пацієнтом, а добрі жіночки тішилися, що ці візити мають заспокійливу дію. Тим часом потрібна рамка, чарівний ключ до секретів природи, була виготовлена належним чином. Лікар доклав усіх своїх знань до цього приготування, а Брудний Сем аж згоряв від нетерплячки потрапити знову на те старе місце, попрацювати лопатою та киркою, відкопуючи скриню з незліченними скарбами, в існуванні яких вони вже не сумнівалися.

Нарешті настала ніч, призначена для цієї небезпечної вилазки. До того, як Вольферт залишив свій будинок, він порадив дружині та доньці лягати спати і не перейматися, якщо він не повернеться до ранку. Але меткі жіночки, коли їм порадили не тривожитися, природно, відразу ж запанікували. Вони вловили щось небуденне в такому запевненні. Усі їхні страхи щодо непостійності розуму чоловіка повернулися з десятикратною силою: вони благали його, щоб не виходив на нічне повітря через небезпеку застуди, але все було марно. Коли Вольферт на чомусь затявся, то було непросто вибити його із сідла. Була тиха зоряна ніч, коли шукач скарбів вийшов зі свого обійстя. Він насунув на голову ширококрисого капелюха, підв'язавши його під підборіддям хусткою доньки, щоб захиститися від нічної вогкості, а пані Веббер накинула довгий червоний плащ на плечі чоловіка і застібнула його на шиї.

Лікар був не менш ретельно оснащений та одягнений руками своєї домогосподарки, уважної фру Ільзи, і вирушив у дорогу у своєму камлотському балахоні замість звичного костюма. Мав на голові чорну оксамитову шапочку під каптуром, товстий фоліант із застібками під пахвою, кошик