Данило Туптало - Житія Святих - Жовтень, Данило Туптало

відповів лукавому судді, кажучи: "Підступності наповнене серце твоє і лукаві слова в устах твоїх, марнотні й брехливі всі обіцянки твої, не звабиш мене, влеснику, анічим і не відвернеш від Христа мойого. О, коли б ти захотів послухати моїх правдивих слів і нелукавої ради, то пізнав би істинного Бога, якого я пошановую і поклоняюся якому; пообіцяв би я тобі від Нього не тимчасову й марнотну, але вічну й істинну честь та славу; дари ж і багатства, яких ані ти, ні цар твій, ні весь світ не має тепер. Але оскільки глухий ти, як аспид, і не послухаєш корисної тобі мови, через це наслідиш частку богів своїх у вогненній геєні, а за принесення їм поганих жертв сам будеш жертвою невсипущій черві. Я ж не бісам, я ж "принесу Богові в жертву подяку і виконаю свої обітниці Всевишньому".

Суддя ж, це почувши, почав муками загрожувати йому; він же безбоязно виявив готовність йти на всілякі муки за Христа, Господа свого. Тоді повелів суддя оголити його і простертого на землі жилами бити. Битий же був святий довготривало, терпів мужньо, хоч і вельми великий пізнав біль від наданих ран, одначе ніби не чув жодного болю — такий відважний з'являвся. Мучитель же, бачачи таке його міцне терпіння, на більшу ярість запалився і повелів, повісивши його на дереві, залізним приладдям шарпати плоть його. І настільки ранився мученик, що й кістки його через глибокі рани проглядали. Після довгого терзання лежав на землі весь закривавлений та зранений, аж усе його тіло було цілковитою раною. Але ще не кінець болістям, іншу для нього вигадав суддя муку: повелів тонким ременем пальці його на руках та ногах міцно пов'язати і стиснути, через великий біль терпів страждалець, члени-бо його від своїх суглобів насиллям вирвалися. Однак і так не втолив ярості мучитель, а ще доклав біль до болю: повелів залізне ліжко розжарити вельми і на ньому святого покласти, щоб залишки плоті його на тому ліжкові наче віск розтопилися від вогненного паління. Коли ж було розжарене те ліжко, святий Євлампій хресне знамення на собі учинив, зійшов на розпечене ліжко і ліг на ньому, як на м'якій постелі. Опалена плоть його розтавала і розливалася, і спікалося тіло його, як м'ясо для їжі, і вже-бо в такий муці померти час (не може-бо єство плоті у вогні живим бути), однак усеможний Бог оживив раба свого і душу його в ньому понад природу утримував, щоб і сила Божа, яка в немочі здійснюється, і терпіння мученикові всім наяву були. Коли ж сподівалися всі, що Євлампій на тому розпаленому ліжку засне сном смерті, святий тоді нову в собі почув міцність і, вставши із ліжка, ходив здоровий, ніби не прийняв муки. Віруючи кріпко в Господа Бога свого серцем, видалося, ніби вустами щось супротивне ісповідає, начебто погоджуючись на безбожжя нечестивих. Через це поведений був славно до ідольського храму. Всі-бо із суддею своїм раділи, гадаючи, що Євлампій відкинеться Христа і хоче поклонитися їхнім богам, тож безліч люду пішло вслід за ним до храму. Святий же старанно подумки молився до Господа свого Ісуса Христа, щоб явив силу Свою і просвітив осліплених людей і прославив ім'я Своє святе. І коли ввійшов усередину й побачив ідола Марса над інших ідолів більшого і гарнішого, приступив до нього й рече: "Іменем Господа мого Ісуса Христа наказую тобі, ідоле німий та бездушний: упади на землю і перетворись у порох!" Коли ж вимовив святий, тоді впав ідол із великим гуркотом і на малі частки розбився. Побачили це люди і закричали: "Один лише Бог християнський великий є і міцний!" — і багато людей у Христа увірували, суддя ж на більшу запалився ярість і, схопивши Євлампія, повів його знову на мучення.

Почула про те сестра його, на ймення Євлампія, дівиця, що брат її Євлампій терпить муки за Христа, знялася й пішла швидко на те видовище й стала посередині, велеголосно мовивши до брата: "Чи не єдина нас мати породила, чи не єдині сочки нас вигодували, чи не єдиному Богу вірними ми є? Пощо ти, страждаючи за Христа, позбавляєш мене тієї частки? Пощо не звістив ти мені, щоб від початку разом із тобою понесла всі муки? Померти-бо і я хочу за Господа мойого, як і ти, і хай відають усі мучителі, що християнка я є і померти за Христа готова". До судді ж сказала: "Почуй, судде, і пізнай, хто я є: Христова раба, Христос же мій життя моє є і радість душі моєї, його люблю і йому хочу бути жертвою. Приготуй вогонь, приведи звірів, постав мучительні колеса, нагостри мечі, винайди всілякі муки і, коли хочеш, муч мене за Христа мого — все терпіти готова я, як і улюблений брат мій Євлампій".

Мучитель, почувши це й дивуючись такому дерзновенню, звелів бити в лице святу, і бита була довго, аж змінилася краса лиця її, і кров із носа та вуст потекла. Святий же Євлампій, словами укріплюючи сестру свою, мовив: "Сестро, не лякайся тих, хто тіло вбиває, а душі вбити не може". Приготовано було, за мучителевим повелінням, конов, що вельми кипів, щоб укинути в нього обох, Євлампія та Євлампію. І коли хотіли вкинути їх, Євлампій поспішив сам увійти у конов; Євлампія ж, як юна дівчина, почала сумніватися і ніби боятися. Побачив брат її сумніви і покликав до себе в киплячий конов, як у якусь прохолоду, і сказав: "Не бійся, сестро, дерзай і ввійди сюди, бачиш, це мені не шкодить, і ніякого не відчуваю болю. І ти, коли тільки торкнешся до палючого цього вару, поміч Божу відчуєш і неушкоджена будеш". Свята, почувши це, швидко увійшла до брата в конов, і тоді вогненна загинула сила, і конов остудився, а святі, неушкоджені бувши, співали і славили Бога. Люди, котрі бачили те чудо, дивувалися, і повірило мужів числом двісті, і ісповідали себе, що вони християни, та й були вбиті мечем, померши від рук нечестивих ідолопоклонників. Беззаконний же суддя повелів святому Євлампію очі виколоти, святу ж Євлампію, за коси повісивши, бити, це вона терпіла, говорячи: "Дякую Тобі Боже й Творче мій, що сподобив ти мене, рабу свою, за святе ім'я Твоє постраждати". Тоді повелів мучитель вельми розпалити піч, щоб у неї вкинути святих. І коли піч розжарилася, святого Євлампія, сліпого вже, за руку повели — взяли його воїни та й укинули. Свята ж Євлампія