Стефанія Лін - Принцеса для демона, Стефанія Лін

– Звісно, – весело хмикає подруга, – а ще думаємо, що ви - демони, вмієте? Не поділишся, нарешті?

Мельхом сідає поруч та протягує мені чашу з чимось схожим на суп. Беру її обережно, щоб не торкнутись брата імператора.

– Можемо знищувати цілі селища, міста. Можемо вбити одним бажанням. Літати. А ще закохувати у себе. Цього не забереш. – Підморгує Дашці.

– А кохати? – Питаю, посуваючи Шаалу зі своїх ніг.

– Кохати? – Здивування у голосі Мельхома щире. – Ми не кохаємо, Ліліано. Ніколи. Тільки закохуємо у себе.

Такий грубий натяк, що навіть Дашку хочеться вщипнути й сказати: “А я казала, мрійниця”.

– Моя наречена хоче кохання? – От цей голос скоро дратувати почне. Ні, вже дратує.

Підіймаю голову та дивлюсь на Сеера. Стоїть неподалік, крильця розкинув, від чого чорне пір'я у світлі зорь та вогнищ переливається мерехтінням. Гарно. Сильний та могутній Імператор. Одразу видно.

– Всі хочуть кохання. – Серйозно відповідаю.

– Не всі його заслуговують. І я відповім на твоє питання, тому що Мельхом схитрував: демони вміють кохати, але один раз і на все життя. І не завжди щастить це кохання вберегти, так і доводиться тоді вічність проводити у муках. Тож, демони за власним бажанням відмовляються від цього. Адже кохання дорівнює руйнуванню.

Навіть не помічаю, як Мельхом з Дашкою зникають, залишаючи мене і демона у напівтемряві, під неймовірної краси небосхилом, який засипаний просто мільярдами зірок. Вони яскраво спалахують на чорному полотні. І, здається, так близько, що варто протягнути руку і я торкнусь їх.

– Ти кохав? – Тихо питаю. Не хочеться порушувати красу природи навколо нашими уїдливими словами, сарказмом. Чомусь зараз я втомилась, як виявляється. Ніякого запалу, ніякого бажання зірватись і тікати. Потрібно відпочити.

– Ні. А ти?

– Думала, що так.

– А насправді?

– Ні.

– Добре. – Чомусь хмикає. – Тобі краще?

– Арабат сказав, що ти подарував мені частинку себе. Правда?

– Ти помирала.

– Хіба тобі було б не краще, щоб померла?

– Ні. Ти повинна дістатись Долини Пісків!

Від його слів гнів розпалюється у мені, спалахує, стрімко та швидко.

– Це все, що тебе цікавить? Відвести мене кудись та зробити що? Вбити?! Я рятувала твою пантеру від твоїх ворогів. Погодилась розірвати договір, щоб не нашкодити тобі й Шаалі, а ти!....

– А я — Демон! Імператор! Невже ти собі щось вигадала, Ліліано?

Вмить опиняється поруч, змітає з колін Шаалу й підхопивши руками за талію здіймається у повітря.

Кричу від шоку та захвату, гніву та люті, і радості, захоплення. Невже можна переживати всі ці емоції разом?Одночасно?

– Пусти! – Кричу. – Пусти!

Його палке дихання обпалює холодну шкіру. Тілом біжать мурашки. Міцне тіло притискається все ближче. Гарячі долоні змушують горіти вогнем шкіру. А в животі чомусь з'являється дивне відчуття. Нутрощі закручуються від чогось раніше невідомого.

– Ти впевнена, що хочеш, щоб я підпустив? – Вкрадливо шепоче на вухо. А я...я не хочу. Не тільки страх смерті та зламаних кісток у цьому винний, а й бажання відчувати цього чоловіка поруч. Відчувати його бажання, гарячі дотики.

– Ні. Не пускай! – Шепочу.

– Просто прийми мій дарунок, Ліліана. Політай, хоч раз у житті.

І я дозволяю йому подарувати мені цей момент. Подумаю про все потім. Зараз же….я просто буду дивитись на темні верхівки дерев, чорні гірські хребти під зоряним небом і насолоджуватись моментом. Він має рацію, коли у мене буде шанс політати так?

Ми стрімко несемось. Сеер все міцніше притискає мене до себе однією рукою обійнявши за талію, а іншою перекидає чорне волосся в інший бік й торкається устами вигинів шиї. Завмираю. Від шоку та хвилювання, яке з'їдає з середини.

Це неймовірно.

Ми у повітрі. Холодний вітер пестить наші гарячі тіла. Дозволяє на короткі секунди охолодитись. А потім Сеер знову запалює самим дотиком губ до шкіри.

Тремчу. Від цілої гами емоції, які борються самі з собою. Вони кричать у голові так голосно, кажуть, що це не правильно, я не повинна дозволяти подібне, він же веде мене на смерть, сто відсотків, та я надто слабка. Вкотре думаю, що винне його тавро, але потім одразу про це забуваю.

Ми приземляємось за будинком з іншого боку. У повній темряві демон у розпалі почуттів притискає мене до стіни й владно бере поцілунок. Нахабно, жорстко. Язиком вривається до рота, пестить ним, вказує моє місце, наказує слухатись. Руками вже торкається чуттєвих сосків, які тільки й чекають його. Тіло відповідає на кожну ласку. Між ногами стає гаряче, відчуваю, як хіба що не течу від бажання. Кожен поцілунок все грубіший. Дотик все більш вимогливий. Несподівано його рука опиняється між ніг. Палець тисне на клітор від чого ніяк не можу стримати крик насолоди та бажання. А потім його палець входить в мене. Швидко, грубо, нахабно, наче заявляє своє право на мене. Наче я дійсно наречена, а не невільниця у лапах монстра.

Рухає пальцем у лоні, вбивається в мене змушуючи стогнати від насолоди. Губами мучить мої груди, прикушує соски, які ниють від бажання спалахнути полум'ям. Його руки здається всюди. Губи теж. А крила ховають нас від усього світу, закривають, дарують момент єднання.

– Божевільна Ліліана.

Зривається з його рота. Кусає мої губи, а потім залишає на них поцілунок схожий на опік. Ще трішки, відчуваю, і зорі на небесах спалахнуть для мене вибухами. Ще ніколи я не відчувала оргазму з чоловіком, але це….Боже, це неймовірно.