Ретта Кім - Забудь мене, Впіймай мене, Ретта Кім

— Вибач, це вже звичка, — задумливо промовила я й перевела погляд на дорогу.

— Позбувайся. Інакше я допоможу.

Я навіть думати не хочу, як він зібрався допомагати, тому просто промовчала. До самого дому в салоні машина панувала тиша. Зайшла в будинок, за мною зайшов Алекс. Двері зачинилися і все… більше нічого не буде, як раніше. Тієї ж миті, я відчула, як підійшов Алекс, стягнув з мене куртку і, взявши за руку, повів у кімнату… свою.

Наступної миті мене повалили на ліжко, а хлопець опинився зверху й зафіксував мої руки над головою.

— Я не повторяю одну й ту ж помилку двічі, — хитро промовив він і нахилився до мого обличчя. — Я думав, що почекаю, але ні — мій терпець увірвався, — пошепки додав хлопець і припав до вуст пристрасним поцілунком.

Я охоче відповіла. Що там казати, мене розпалили його поцілунки й дотики. І, чорт забирай, він класно цілується. Його вуста торкнулися моєї шиї, цілуючи, і явно збираючись залишити кілька слідів на ній. Від цих думок на моїх вустах з’явилася усмішка і я лише відхилила голову, прикриваючи очі від задоволення. До біса все, що було до й буде потім! Зараз є тільки я і Алекс, тільки ми…

Одна рука вампіра забралась мені під кофту, досліджуючи моє тіло й одночасно задираючи її. Іншою він все ще тримав мої руки. Я порухала ними, намагаючись вивільнитись — хотілось позбутися одягу, що так заважав, та хлопець тільки міцніше стиснув руки.

— Алексе, одяг… — мало не простогнала я від чергового поцілунку. Внизу живота вже давно все горіло.

— Я знаю, вогнику, — п’янко промовив він, хитро зблиснувши очима. Його погляд так і говорив «А я тобі казав, що не марно». От вампірюка бісів. Добився свого, тепер потішається. Спеціально відтягує! Ну я тобі покажу!

Я смикнула руками сильніше, вивільняючись, і повалила хлопця на ліжко, сідаючи зверху. Хитро усміхнулася.

— Тепер гратимемо за моїми правилами, — звабливо прошепотіла я, влаштувавшись зручніше. Алекс широко усміхнувся… до чортиків сексуально.

Наступної миті на підлогу полетіла його водолазка, моя кофта і джинси. Я проклала доріжку з поцілунків на торсі хлопця, одночасно розстібаючи пояс на його джинсах.

— Ісо… — прохрипів Алекс, а я усміхнулась. Я ще нічого не показала.

Вслід полетіли і його джинси. Невдовзі і спідня білизна. Керувала процесом я, хоч іноді Алекс хотів взяти верх наді мною. У якийсь момент у нього, навіть, вийшло і я знову опинилася під ним.

— Полюбляєш зверху? — запитав хлопець. У його очах танцювали бісики, а вуста знову торкнулися моєї шиї. Схоже, це його слабість.

— А ти не любиш, коли тобою керують? — натомість запитала я, хихикнувши.

— Звик бути головним. Та тобі можу поступитися, — прошепотів Алекс і поцілував мене, пришвидшуючись.

— А-алексе… — стогін зірвався з моїх вуст.

— Повтори моє ім’я ще раз…

— Спробуєш ще хоча б раз назвати мене на прізвище, покараю, вогнику.

— Щось зовсім не страшно, — я засміялась. Давно я не почувала себе такою задоволеною, такою… щасливою.

— Може й не страшно… — промовив він і усміхнувся, дивлячись на мене. — Ні, знаєш, краще не усміхайся так щасливо, а то всі хлопці до тебе прилипнуть.

— Так уже й усі…

— Мені краще знати, — гмикнув хлопець, накручуючи пасмо мого волосся собі на палець.

— Ревнивий?

— Жахливо, — відповів Алекс і, пригорнувши до себе, поцілував.

— Що я роблю, Алексе? — запитала я.

— Ти робиш те, чого хочеться, — відповів він, погладжуючи мою спину. –Тому, будь така ласкава, припини себе зупиняти й дай волю почуттям. Закохайся в мене повністю.

— Повністю? — я здивовано глянула на нього. Тобто…

— Якби ти нічого до мене не відчувала, ти б не погодилася на це все. Не відповіла б на поцілунки, не переспала б зі мною, — лукаво промовив Алекс.

— Невже мене так легко вивчити? — запитала я.

— Тебе важко розгадати, вогнику. Просто… я закоханий у тебе по самі вуха, і не можу не знати тебе, — усміхнувся він. — І зовсім трішки хитрощів, — хитро додав він. — Я кілька місяців просто спостерігав за тобою.

— То мені не здавалося! Як я тебе не впіймала? — обурилась я, а хлопець розсміявся.

— Я дуже сильно старався, Іс. Від тебе важко ховатися, — він погладив мене по голові, чмокнув у щоку. — Кохаю тебе, вогнику. І зроблю все, щоб у твоєму серці й у голові був тільки я, — додав він і зарився носом у волосся.

— Ти нестерпний, Алексе, — зітхнула я й заплющила очі. Як може людина одночасно бісити й подобатися?

— І все ж, щось ти в мені знайшла, — усміхнувся він.

— Це ти мене знайшов…

— Ну, нехай буде так… давай спати.

— Мій телефон… схоже, залишився в куртці, яка валяється на землі десь у вітальні.

— Хай там і лежить…

— Ну гаразд…

***