Артур Чарльз Кларк - 2061: Третя одіссея, Артур Чарльз Кларк

карт і мав трохи ніяковий вигляд. Навряд чи на нього вплинула так особа самого Флойда: на цей момент усі вже, хто був на борту, сприймали його присутність як щось належне, — отже, мусила бути якась інша причина для замішання.

— Докторе Флойде, — почав той таким украй схвильованим голосом, що враз уподібнився до якогось комівояжера, чиє майбутнє залежить від того, чи вдасться йому просто зараз продати вам свій товар. — Я хотів би вашої поради… та допомоги.

— Звісно… Але що я можу для вас зробити?

Джолсон розгорнув карту, на якій було показане розташування всіх планет усередині орбіти Люцифера.

— На цю ідею мене наштовхнув ваш добре відомий усім трюк зі стикуванням «Леонова» та «Діскавері», який ви провернули прямо перед вибухом Юпітера, щоб утекти від нього подалі.

— То була не моя ідея. Те все придумав Волтер Кернов.

— О-о… я й не знав… Звісно, у нас тут нема іншого корабля, який додав би нам прискорення… але є дещо набагато краще.

— Що ви маєте на увазі? — поцікавився Флойд, цілком збитий з пантелику.

— Але не смійтеся. Навіщо повертатися на Землю, щоб узяти паливо… якщо Старий Служака щосекунди вивергає цілі тонни води, і він лише за кілька сотень метрів від нас? Якби ми ту воду зібрали, то могли б дістатися Європи не за три місяці… а за три тижні.

Ця концепція виявилася такою очевидною, та ще й такою сміливою, що у Флойда аж дух перехопило. Щоправда, він одразу ж знайшов у ній з пів десятка недоліків, але жоден з них не був фатальним.

— А що про це думає капітан?

— Я ще не казав йому — ось чому мені потрібна ваша допомога. Я хотів би, щоб ви перевірили мої розрахунки… а потім виклали йому мою ідею. Він мені відразу відмовить — я абсолютно впевнений… І я його не звинувачую. Якби я був капітаном, то думаю, що також…

У маленькій каюті надовго запанувала тиша. А потім Гейвуд Флойд повільно проказав:

— Дозвольте, я наведу вам зараз усі аргументи, чому це неможливо зробити, а потім ви мені скажете, чому я помиляюсь…

Як виявилося потому, другий помічник Джолсон досить добре знав свого командира: капітан Сміт заявив, що він ще зроду не чув божевільнішої пропозиції.

Його заперечення були цілком обґрунтовані, і не можна було сказати, що він не приймає цієї ідеї лише тому, що додумався до неї не сам особисто.

— Ну-у, теоретично це може спрацювати, — визнав він. — Але подумайте над практичними проблемами, шановний! Як ви запомпуєте оте все в паливні баки?

— Я розмовляв з інженерами. Ми могли б перемістити корабель поближче до краю кратера: для безпеки цілком вистачить і п’ятдесяти метрів від жерла. У недообладнаному відсіку є водогінні труби, які можна звідти вирвати… Після чого ми провели б їх до Старого Служаки та почекали, поки той вивергнеться; а ви ж знаєте, який він пунктуальний та миролюбний.

— Але наші помпи не зможуть працювати в майже повному вакуумі!

— Вони нам і не потрібні. За нашими розрахунками, власна швидкість виверження з гейзера становить принаймні сто кіло речовини на секунду. Старий Служака сам виконає усю роботу.

— Він видасть нам тільки крижані кристали та водяну пару, а не рідку воду.

— Вона сконденсується, коли потрапить на борт.

— А ви добре все продумали, чи не так? — відказав на те капітан з неохоче вираженим захопленням. — Та я просто не вірю в це. По-перше, а чи достатньо вода чиста? Що скажете про небажані домішки, особливо про частки вуглецю?

Флойд не зміг стримати усмішки: у капітана Сміта розвивалася маніакальна одержимість сажею…

— Великі ми відфільтруємо, решта не вплине на реакцію. А, от іще: вміст ізотопу водню тут, виявляється, вищий, ніж на Землі. Це навіть може додати нам тяги.

— А що про цю концепцію думають ваші колеги? Якщо ми зараз вирушимо прямо до Люцифера, минуть місяці, перш ніж вони зможуть повернутися додому…

— Я з ними ще не розмовляв. Але чи важливо це, коли так багато життів у смертельній небезпеці? Ми зможемо дістатися «Ґалексі» на сімдесят днів раніше! На сімдесят днів! Подумайте, що може статися з Європою за цей час!

— Я чудово усвідомлюю фактор часу, — відрізав капітан. — І він стосується і нас також. У нас може не вистачити провізії для такої тривалої мандрівки.

«А тепер він робить із мухи слона й чіпляється до дрібниць, — подумав Флойд. — І, напевне, розуміє, що я це розумію. Тут треба бути тактовним…»

— На ще якихось кілька тижнів? Я не можу повірити, що в нас такий малий запас провіанту. У всякому разі, досі ви годували нас вельми непогано. А декому з нас навіть не завадить посидіти трохи на дієті.

Капітан стримано й холодно всміхнувся.

— Скажіть це Віллісові та Михайловичу. Та я боюся, що вся ця ідея божевільна.

— Принаймні подаймо її на розгляд власникам. Я хотів би поговорити із сером Лоренсом.

— Авжеж, я не можу вам цього заборонити, — сказав капітан Сміт тоном, який підказував, що він дуже про це шкодує. — Але я й так уже знаю напевне, що той відповість.

Проте він абсолютно помилявся…

Сер Лоренс Цунґ не робив ставок уже років зо тридцять, бо така поведінка не відповідала його теперішньому сповненому величі становищу у світі комерції. Однак ще молодим чоловіком він частенько полюбляв насолоджуватися відчуттям легкого збудження від перегонів на іподромі в Гонконзі, аж поки по- пуританському налаштована адміністрація не закрила його задля збереження суспільної моралі. І як же це часто буває в житті несправедливо, іноді з жалем думав собі сер Лоренс: коли він міг робити ставки, у нього не було грошей, а тепер гроші були, але ставок він робити не міг, бо найбагатша у світі людина повинна бути взірцем для всіх інших.

І все ж таки вся його ділова кар’єра була однією нескінченною азартною грою завдовжки з життя, і про це ніхто навіть не здогадувався, крім нього самого. Він робив усе можливе, щоб уникати випадковостей у цій грі, і для цього збирав найвірогіднішу інформацію та прислухався до експертів, що, як підказувала йому інтуїція, могли дати йому наймудрішу пораду. І зазвичай завдяки своїй інтуїції він своєчасно виходив із гри, коли вони, бувало, помилялися, але в такій справі завжди буває елемент ризику.

Тож тепер, читаючи доповідну записку від Гейвуда Флойда, він знову відчув напівзабуте збудження, як колись у молоді роки на іподромі, коли спостерігав, як під громовий, розкотистий стукіт копит коні вилітають на останній відрізок