Артур Чарльз Кларк - 2061: Третя одіссея, Артур Чарльз Кларк

Перше, що зробив капітан Лаплас, вислухавши звіт про пошкодження, це звернувся до тих, хто мав досвід керування суднами будь-якого розміру чи типу. Він подумав, що було б логічно припустити, що серед тридцятьох присутніх на борту зорельота інженерів та науковців знайдеться чимало таких, хто має талант мореплавця, — й одразу ж знайшов п’ятьох яхтсменів-любителів і навіть одного професіонала, їхнього головного адміністратора Френка Лі, який розпочинав свою кар’єру на «Судноплавних лініях Цунґа», а потім був переведений на роботу в космосі.

Хоча морським та космічним господарникам-інтендантам, як і звичайним земним бухгалтерам, було звичніше мати справу зі спеціальними бухгалтерськими комп’ютерними програмами[54] (а часто навіть, як у випадку з Френком Лі, й із двохсотлітньою рахівницею з кісточками зі слонової кістки), а не з навігаційними інструментами, їм усе одно доводилося проходити базову морську практику. Лі не мав ще нагоди бодай раз перевірити свої морські навички — і от тепер, майже за мільярд кілометрів від Південнокитайського моря, його час настав.

— Треба заповнити паливні баки, — сказав він капітанові. — Тоді осадка стане нижчою, і ми вже не підскакуватимемо так відчутно вгору — вниз на хвилях.

Здавалося, набрати в зореліт ще більше води було вельми нерозумно, і капітан вагався.

— А якщо, припустімо, ми ляжемо на мілину?

Очевидний у такому випадку коментар «А яка різниця?» з вуст присутніх так і не пролунав. І без усякого більш-менш серйозного обговорення всі були переконані, що їм краще буде на суші, якщо вони, звісно, коли-небудь до неї доберуться.

— Баки завжди можна знову продути. Нам однаково доведеться це зробити, коли дістанемося берега, щоб перевести корабель у горизонтальне положення. Слава Богу, електроенергією ми…

Його голос затих, але всі й так зрозуміли, що він мав на увазі. Без допоміжного реактора, який тепер живив усі системи життєзабезпечення, усі давно загинули б за лічені години. Отже, корабель зможе підтримувати їхню життєдіяльність нескінченно довго, за умови, що реактор не зламається.

Щоправда, зрештою почнуть голодувати: вони щойно мали неспростовний доказ того, що в морях Європи, крім отрути, нічого їстівного для них немає.

Ну, принаймні вони налагодили зв’язок з Ганімедом, так що все людство про їхнє важке становище тепер знає. І найкращі мізки Сонячної системи намагатимуться їх урятувати. Ну, а якщо ж у тих нічого не вийде, то пасажири та екіпаж «Ґалексі» матимуть утіху загинути в повному блиску слави людської.

Частина IV. «На водах»

Розділ 32. Зміна курсу

— Отже, останні новини такі, — повідомив капітан Сміт пасажирів. — «Ґалексі» на плаву і в досить хорошому стані. Один член екіпажу — стюардеса — убитий… Подробиць ми не знаємо… але решта в безпеці.

Корабельні системи працюють; є кілька теч, проте вони контрольовані. Капітан Лаплас каже, що безпосередньої небезпеки нема, однак панівний вітер невпинно жене їх усе далі від материка до центра постійно освітленої півкулі. Це не серйозна проблема: у них на шляху є кілька великих островів, на які вони, у чому всі практично впевнені, зможуть висадитися. Наразі екіпаж перебуває за дев’яносто кілометрів від найближчого берега. Дорогою бачили якихось великих морських тварин, але ті не виявляють жодної ознаки ворожості.

Якщо аварій більше не буде, вони зможуть протриматися кілька місяців, поки не закінчаться харчі, споживання яких натепер, звісно, суворо нормовано. Але, за словами капітана Лапласа, моральний стан людей наразі високий.

А тепер — що з цього випливає. Якщо ми негайно повернемося на Землю, дозаправимось і переобладнаємось, то, на максимальній тязі та рухаючись оптимальною траєкторією, зможемо досягти Європи за вісімдесят п’ять днів. «Юніверс» — це єдиний нині корабель, який зможе сісти на Європу й злетіти з неї знову з відповідним корисним вантажем. Шатли з Ганімеда, можливо, зможуть скидати припаси — проте це все… Хоча від цього може залежати життя і смерть людей.

Вибачте, леді та джентльмени, що наша подорож була перервана, але, гадаю, ви погодитеся, що ми показали вам усе, що обіцяли. І я впевнений, що ви схвалите наше рішення вирушити в рятувальну експедицію, хоча, відверто кажучи, шанси на успіх досить невисокі. Це все поки що… Докторе Флойде, чи можу я перекинутися з вами кількома словами?..

Поки всі інші повільно й у задумі випливали в невагомості з кают-компанії (або ж, за термінологією, використовуваною на круїзних океанських лайнерах, бо «Юніверс» також був лайнер, тільки космічний, — з «головного салону») — місця, де відбулося вже стільки незвичайних інструктажів, капітан переглядав цілу купу повідомлень і нотаток, надрукованих старомодним способом, на папері, та зібраних під скріпкою на спеціальному планшеті. Так, бували ще випадки, коли слова, надруковані на аркушах паперу, виявлялися найзручнішим способом передання інформації. Та все ж таки високі технології добрались і до цього старомодного пристосування: аркуші, які читав зараз капітан, були виготовлені зі спеціально створеного для мультифаксів матеріалу, який можна було використовувати мало не вічно — і все це заради того, щоб зменшити навантаження на далеко не безрозмірний кошик для макулатури, що в умовах космосу було важливим чинником.

— Гейвуде, — промовив капітан уже неофіційним тоном, після того як, окрім них двох, нікого в приміщенні не залишилося, — як ви, напевне, здогадуєтесь, усі наші лінії зв’язку зараз просто топляться від потоку новин. І відбувається багато такого, чого я не розумію.

— Я теж, — відповів Флойд. — Є щось від Кріса?

— Ні, але Ганімед передав ваше повідомлення. Ваш онук уже мав би його отримати. Як ви самі розумієте, передання приватних повідомлень туди обмежено… але для вас, звісно, зробили виняток.

— Дякую, шкіпере. Чи можу я ще чимось вам допомогти?

— Не думаю… у разі чого — я повідомлю…

Ця розмова стала тоді для них мало не останньою, коли вони ось так по-дружньому спілкувалися між собою, бо вже за кілька годин один образиться на другого — і на доволі тривалий час, — і капітан стане називати доктора Гейвуда Флойда «той божевільний старий дурень!», а на борту зорельота станеться швидкоплинний «заколот на “Юніверсі”», очолюваний… самим капітаном.

Стосовно ж ідеї, яка допомогла потім виконати майбутню рятувальну місію, то насправді вона належала не самому Гейвудові Флойду, але він був би радий, якби йому. Отже, події розвивалися так…

Другий помічник капітана Рой Джолсон був «головний із зірочок», тобто астронавігатор. Флойд ледве знав того в обличчя і ще жодного разу не мав приводу сказати йому щось більше, ніж просте «Доброго ранку». Тож він був дуже здивований, коли у двері його каюти різко постукали.

То був астронавігатор, який тримав у руках кілька