Федькович Юрій - Прозові твори, Федькович Юрій

думці, дальші стихи Федьковича, після того, як він вчитавсь у Шевченка, стали попереду тільки переспівами... Зате повісті, котрі печатав Федькович у галицько-українських часописах до 1867 р.,- це діла цілком його власні, самостійні, яких не було ні перш, ні послі у галицькім письменстві. Для розуміючого діло доволі буде сказати, що Федькович у них почав малювати життя гуцульського селянина так, як Тургенєв - великоруського, Квітка й Марко Вовчок - українського, Ауербах - німецького, Жорж Занд - французького. І усякий, хто познайомиться з повістями Федьковича, не перестане жалкувати, чому він не пише їх більше...» (Драгоманов М. П. Літературно-публіцистичні праці. У 2-х т. К., 1970, т. 1, с. 341).

Схвальну оцінку Федьковичевій прозі дав І. Нечуй-Левицький у статті «Загальний огляд найновішої русько-української літератури» (1894): «Загальне становище русько-українського народу на Буковині зобвиджено з усіх боків в повістях Осипа Федьковича» (Нечуй-Левицький І. С. Зібр. творів. У 10-ти т. К., 1968, т. 10, с. 165).

Ширше і критичніше розглянула творчість Федьковича Леся Українка у статті «Малорусские писатели на Буковине» (1900). Відзначаючи неабияке значення прози письменника, вона справедливо наголошувала: «В изображении Федьковича, несмотря на печальные сюжеты, Буковина является всегда в несколько праздничном виде; его герои страдают больше от любви, чем от тяжелых экономических общественных условий... Как в поэзии, так и в прозе широкие темы не давались Федьковичу: он не успел достаточно развиться для них. Для такого развития, которое равнялось бы его природному таланту, необходима была более культурная среда, которой не было тогда ни на Буковине, ни в Галиции» (Українка Леся. Зібр. творів. У 12-ти т. К., 1977, т. 8, с. 67).

 

 

ЛЮБА - ЗГУБА

 

Вперше надруковано в журн. «Вечерниці», 1863, № 1, с. 1-4; № 2, с. 10-13; № 3, с. 18-22; № 4, с. 26-29; № 5, с. 33-35. Того ж року твір вийшов у Львові окремою книжкою.

Автограф невідомий.

Подається за вид.: Писання, т. 2, с. 3-34.

Оповідання висвітлює окремі побутові моменти з ранньої юності Ю. Федьковича, але це не чисто біографічний твір, як вважали деякі дослідники.

 

 

СЕРЦЕ НЕ НАВЧИТИ

 

Вперше надруковано в журн. «Вечерниці», 1863, № 8, с. 58-60; № 9, с. 66-69.

Автограф невідомий.

Подається за вид.: Писання, т. 2, с. 35-46.

 

 

ХТО ВИНЕН?

 

Вперше надруковано в журн. «Мета», 1863, № 1, с. 44-49.

Автограф невідомий.

Подається за вид.: Писання, т. 2, с. 68-75.

Оповідання написане в Путилові незабаром після повернення Ю. Федьковича з війська. У фабулі й загальній тональності твору дослідник Р. С. Міщук знаходить багато спільного з оповіданням Марка Вовчка «Данило Гурч» (Міщук Р. С. Українська оповідна проза 50-60-х років XIX ст. К., 1978, с. 85).

 

 

ШТЕФАН СЛАВИЧ

 

Вперше надруковано в журн. «Вечерниці», 1863, № 13, с. 99-102; № 14, с. 110-112; № 15, с. 120-121; № 16, с. 126-127.

Автограф невідомий.

Подається за вид.: Писання, т. 2, с. 47-67.

 

 

САФАТ ЗІНИЧ

 

Вперше надруковано в журн. «Нива», 1865, № 2, с. 25-26.

Автограф невідомий.

Подається за вид.: Писання, т. 2, с. 94-96.

 

 

ПОБРАТИМ

 

Вперше надруковано в журн. «Нива», 1865, № 5, с. 65-69.

Автограф зберігається в ІЛ, ф. 58, № 473.

Подається за вид.: Писання, т. 2, с. 97-103.

Спочатку оповідання закінчувалося поетичною тезою «Гуцульськая славо, Яка ж ти кривава!». Під цими словами в автографі стояв підпис Ю. Федьковича. Потім письменникові здалося, що цього замало, і він дописав фрагмент (починаючи від слів «А відтак?» - поспитаєте, панове молодці...»).

1868 р. в газеті «Czernowitzer Zeitung» («Чернівецька газета»), №51 і 53, з’явилася авторська переробка оповідання німецькою мовою під назвою «Ein Don Juan» («Дон Жуан»). Публікації передувала невелика замітка «Skizzen aus dem Huzulenleben» («Шкіци з гуцульського життя»), під якою Федькович підписався криптонімом «F. F». Він обіцяв написати для газети цілий цикл таких «образків», проте задум лишився нездійсненим.

 

 

ТРИ ЯК РІДНІ БРАТИ

 

Вперше надруковано в журн. «Нива», 1865, № 18, с. 273-277; № 19, с. 289-293; № 20, с. 305-310.

Автограф невідомий.

Подається за вид.: Писання, т. 2, с. 121-139.

О. Маковей залишив таке свідчення: «Оповідання «Три як рідні брати» (1865) взяте з життя господаря з Дихтинця Миколи Кочергана, з котрим Федькович служив у війську, а потому присвятив йому поему «Циганка». Се Кочерганові трапилася така пригода у дорозі із Семигорода додому, як описано в оповіданні. Федькович заходив частенько до Кочергана, коли їхав у Вижницю або вертав звідтам. Ім’я жандарма Тайбера в оповіданні (у письменника «Тайвер».- М. Ш.) правдиве; сей Тайбер бував 1864 р. у Федьковича в Путилові. Друге ім’я - Яків Нестерюк (повинно бути Несторюк) - також правдиве; се знакомий Ф[едькови]ча з Коломиї, з котрим він і переписувався 1865 р.» (Життєпись, с. 426-427).

В останні роки життя Ю. Федькович переробив оповідання на новий твір - «Ангел хранитель». В автографі переробки автор зробив таку помітку: «До «Буковини». Але мусив би хто переписати і приязно вигладити, бо ся моя - лиш «ex crundo» (начерк.- М. Ш.), а у моїй недузі не маю сили се сам зробити» (ІЛ, ф. 58, № 453). Вперше твір «Ангел хранитель» надруковано в Писаннях, т. 2, с. 140-167.

 

 

КОБЗАР І ЖОВНЯРИ

 

Вперше надруковано у вид.: Писання, т. 2, с. 105-107. Автограф твору (почерк, папір) подібний до автографа оповідання «Побратим». На цій основі О. Колесса, публікуючи твір у Писаннях, робить слушний здогад, що він теж написаний у 1865 р. для журналу «Нива», проте чомусь там не з’явився.

Автограф (без закінчення) зберігається в ІЛ, ф. 58, № 464.

Подається за першодруком.

«Кобзар і жовняри» - найбільш документальний твір із Федьковичевої художньої прози. Ще до його публікації літератор Теодот Галіп надрукував спогади буковинського селянина Дмитра Гудими, які багато в чому подібні до цього твору. Ось фрагмент для порівняння. «Навесні 1862-го року,- згадує Д. Гудима,- мене відобрали до війська, до 41-го піхотного полку, котрий