Наталія Ігорівна Устрицька - Кваліфікація повторності злочинів

санкції відповідної норми. Те саме мало місце і при продовжуваному злочині. Використання інституту повторності створило можливість підвищеного покарання, а тому одразу зросла вагомість продовжуваного злочину правового антиподу повторності, що давав змогу уникнути цього підвищеного покарання.

Чинний КК України 2001 р. вперше на законодавчому рівні проводить розмежування повторності злочинів та продовжуваного злочину. За змістом ч. 2 ст. 32 КК України продовжуваний злочин — це злочин, який складається з двох або більше тотожних діянь, об’єднаних єдиним злочинним наміром. Єдиний злочинний намір, як особливий вид умисної форми вини, має місце тоді, коли винний, за наявності загальних ознак умислу, реалізовує свій задум, розраховуючи вчинити у різний час не одне, а декілька тотожних за своїми ознаками злочинних діянь, спрямованих на досягнення загального результату. Єдиний злочинний намір на вчинення продовжуваного злочину, як правило, виникає у винного ще до вчинення першого з діянь, які утворюють продовжуваний злочин.

Серед вчених єдиного погляду на розмежування повторності злочинів та продовжуваного злочину не досягнуто. Деякі в основу розмежування цих понять кладуть об’єктивні ознаки складу злочину (об’єкт, предмет, спосіб, місце, аналогічність злочинних діянь, суспільну небезпеку), інші — суб’єктивні (умисел, мету). Чимало науковців вважає, що структуру продовжуваного злочину складають діяння, які утворюють повний склад злочину. Дехто твердить, що продовжуваний злочин складають не тільки суспільно небезпечні діяння, а й адміністративні, дисциплінарні та інші правопорушення.

У теорії кримінального права проблему розмежування повторності злочинів однозначно так і не вирішено. Г. А. Крігер вважає, що коли повторність злочинів передбачена нормою закону, немає ніяких підстав розмежовувати повторність злочинів та продовжуваний злочин. Тому продовжуваний злочин одночасно розглядають як повторний злочин[242]. В. Владіміров, Г. Кріволапов вважають, якщо в законі стосовно конкретного злочину не передбачено повторності як кваліфікуючої ознаки, то слід говорити про продовжуваний злочин, а коли вказано на повторність злочинів, то продовжуваний злочин не визнається[243].

Продовжуваний злочин виключає повторність злочинів, а повторність виключає продовжуваний злочин. Тому не можна визнати обґрунтованим твердження про те, що продовжуване викрадення може і повинно розглядатися водночас як повторне. Як зазначив А. Ф. Зелінський, одиничне не може бути множиною, а множина не може бути водночас одниною[244]. Крім того, тут важливе значення надано формальній ознаці, що може призвести до штучного розширення поняття повторності злочинів і разом з тим до суттєвого звуження самого поняття продовжуваного злочину.

Поняття продовжуваного злочину — це не просто формально-юридична конструкція, а реальне соціальне явище, різновидність одиничного злочинного діяння. Продовжуваний злочин починається вчиненням першого і закінчується вчиненням останнього із тотожних злочинних діянь, які складають цей злочин.

У теорії кримінального права є різні визначення продовжуваного злочину. А. А. Піонтковський вважає, що продовжуваним злочином є той злочин, який складається із двох чи декількох тотожних діянь, кожне з яких містить ознаки одного і того ж складу злочину, але розглядається як єдиний злочин завдяки загальному злочинному результату[245]. На думку В. М. Кудрявцева, продовжуваний злочин характеризується глибоким внутрішнім зв’язком і єдністю всіх епізодів, що об’єднані відносно невеликим проміжком часу, єдиним чи схожим способом вчинення злочину за наявності однієї форми вини, однакових мотивів та загальної мети[246]. Тут вчений висунув такі ознаки продовжуваного злочин, як єдність протиправних актів, їх тісний зв’язок, єдину форму вини, мотив та мету. Як видно, головну роль він відводить суб’єктивному моменту.

Зазвичай під продовжуваним злочином у теорії кримінального права розуміють такий злочин, який складається із двох чи декількох суспільно небезпечних діянь, кожне з яких містить ознаки одного і того ж складу злочину[247].

Для вирішення питання відмежування повторності злочинів від продовжуваного злочину деякою мірою допомагає аналіз змісту слів «продовжити», «продовження» і «повторити», «повторяти», оскільки значення цих слів лежить в основі юридичних понять «продовжуваний злочин» і «повторний злочин». Як відомо, продовжити можна що-небудь почате, але не закінчене, наприклад, перервану роботу на обід. Однак, не можна продовжити закінчену лекцію, її можна лише повторити. Отже, «повторити», «повторяти», «повторність», слід розуміти як вчинення діяння знову, вдруге. Вживаючи слова «продовження», «продовжити», слід мати на увазі діяння, що не закінчене через мету, яку ставили на початку його вчинення.

В. Чернов вважає, що продовжуваний злочин з матеріально-правового змісту може бути передбачений самою конструкцією тієї чи іншої кримінально-правової норми або стає таким внаслідок оцінення всіх фактичних обставин вчиненого злочину[248]. Як ілюстрацію першого випадку можна віднести розбещення неповнолітніх (ст. 156 КК України). Сам термін «розпусні дії» вже припускає множинність таких дій упродовж певного часу щодо невизначеного кола потерпілих і в різних формах. До другого випадку можна віднести хуліганство, коли між окремими епізодами хуліганських дій є невеликий часовий проміжок і вони об’єднані єдиним умислом.

З об’єктивної сторони продовжуваний злочин складається з неодноразово вчинених суспільно небезпечних діянь, кожне з яких містить ознаки одного і того ж складу злочину. Щоб визначити злочин продовжуваним, слід встановити тотожність між його діяннями. Аналогічність складу одного злочину з іншим свідчить про їхню внутрішню взаємозумовленість, глибокий внутрішній зв’язок. Якщо в ланцюжок юридично тотожних діянь вставити одне різнорідне, то воно порушить