Жослін Сосьє - Дощило птахами

всім присутнім на веранді це видалося милим, але не Чарлі, який несподівано усвідомив, що в лісі Марі-Денеж не до кінця щаслива.

Вони тихо гребли — Том попереду, Чарлі позаду, Марі-Денеж посередині, а собаки пливли за човном.

Вони тут уже день і ніч — і чекають.

Чекають, поки по той бік затоки все заспокоїться.

Ні страху, ні паніки — адже вони у безпеці, їм залишилося тільки чекати.

Цей день почався, як і попередні. Лякливе сонце, вітання сойки, прудкий біг зайця — не осінь, а диво!

Поснідали солоним м'ясом та сиропом зі слив. Без чаю. Не хотіли палити грубку. Через дим їх могли помітити.

Вони завмерли перед літнім табором і уважно дослухалися до звуків, що линули з хутора.

Проте довкола тихо, чути лише ніжний вітер у кедрах та плюскіт води.

— Здається, це все.

— Еге ж, вони вже пішли.

— Відсвяткуємо?

Том дістає із заплечника пляшку. Віскі. Ця пляшка потрапила до хутору одночасно з ним, і він відмовлявся її відкорковувати, побоюючись, що призвичаїться і повернеться до брудних готелів та соцпрацівниці.

Він піднімає пляшку — помилуватися бурштиновим відблиском рідини на сонці — проте скло брудне й не пропускає жодного променя.

— Будьмо!

Він наливає склянку собі, пропонує Чарлі та Марі-Денеж, але вони відмовляються, тож він одним махом вихиляє трунок.

— Диви, я ще не забув його смак!

Він наливає вдруге, спостерігаючи, як рідина хлюпає у склянці. Тішиться неймовірно. Заплющує очі, аби краще відчути смак.

— Так само добре, як і колись. Хіба льоду бракує.

Марі-Денеж нахиляється, піднімає три круглі мушлі й кидає їх до склянки Тома.

Цього разу він п'є неспішно, постукуючи «льодом», прислухається до задоволення, дозволяючи бурштинові п'янити себе.

Із третьою склянкою Том входить у стан приємної неквапності, повільно, спроквола підводиться, бере лопату, яка чекає на нього біля стіни, і відкидає першу грудку землі.

Дві могилки

Три тижні фотограф гасала по Квін-стріт у пошуках галереї, що погодилась би прийняти картини Теда. Проте кожен заклад хизувався своєю специфікою, відмовляючи Тедовим творам в експонуванні, тож фотограф поверталась до хутора з гірким відчуттям провалу.

Миттєво зрозуміла — щось сталося. Фургону перед готелем не було, ні Стів, ні Дарлінґ не вийшли зустріти її, а перед широко розчахнутими головними дверима землю покреслили глибокі смуги — немов ціле військо автівок зоставило свої сліди. Фотограф кинулась до великої зали, і побачене переконало її у тому, про що вона вже здогадалася. До готелю навідалася поліція. Вительбушені перекинуті меблі, вирваний із м'ясом паркет — авжеж, вони тут не в ляльки бавилися. Навіть звірів ліванця зняли зі стін.

Сценарій поліцейського нальоту було не раз відрепетирувано, фотограф знала його до найменших дрібниць. Стів із першого погляду впізнавав представника «наркотичного загону», тож, помітивши когось із них біля готелю, одразу мав відрядити Дарлінґ попередити Чарлі. Хоча досі цього не траплялося, вони передбачили і найгірше.

Тож фотограф подалася до табору Чарлі — порожнього, як вона й очікувала. Осиротів і будинок Марі-Денеж. Проте на подвір'ї Теда, розташованому на березі, вона зітхнула полегшено — човен зник, отже, вони подалися до літнього табору. Неухильно діяли за сценарієм.

Авжеж, фотографові стало легше, проте вона розгубилася — що ж робити тепер?

Вона пішла спершу до Тома, а потім