Скотт Ферріс - Інґа

Японці 7 грудня 1941 року атакували Перл-Харбор. Джек і Лем Біллінґс провели полудень на алеї Вашинґтон-Молл за грою в тачбол з іншими молодиками-однодумцями. Вертаючись до квартири Джека на вечерю з Інґою і Кік, по радіо в машині почули новини. Їдучи Вашинґтоном вони бачили густий чорний дим, що валив з димаря японського посольства, бо тамтешні дипломати поспіхом спалювали документи на світлочутливому папері.

Більше не було лінивих робочих днів в УВМР. Раніше заклад зачинявся щодня о п’ятій, але тепер ввели цілодобовий робочий графік. Джек почав працювати сім днів на тиждень на зміні з десятої вечора до сьомої ранку. Він зізнався, що незабаром його виснажила нестача сну, бо він не міг звикнути працювати ночами. Крім того, стало складніше зустрічатися з Інґою так часто, як він би хотів. Але попереду чекали ще більші проблеми.

11 грудня 1941 року не став «днем, що вкриється ганьбою», як про це заявив сьомого грудня президент Франклін Рузвельт. Але цього дня Адольф Гітлер заскочив усіх майже так само, як під час атаки на Перл-Харбор, коли він із незрозумілих причин оголосив війну Сполученим Штатам. Пояснюючи свій крок, Гітлер сказав: «План президента Рузвельта напасти на Німеччину та Італію в Європі не пізніше 1943 року оприлюднили в Сполучених Штатах, і американський уряд не заперечував цього»{284}.

Гітлер ґрунтував свої звинувачення на звітах, опублікованих у Washington Times-Herald (і в спорідненому виданні Chicago Tribune), яка вийшла рівно тиждень тому і спричинила політичну бурю. У цих публікаціях від четвертого грудня Times-Herald надрукувала уривки з американських секретних планів війни, нібито схвалених президентом Франкліном Делано Рузвельтом, під заголовком «Розкрито таємні плани війни Франкліна Делано».

Для американського уряду особливо неприємним стало викриття стану армії, а також того, що країні знадобиться 18 місяців підготовки, перш ніж вона зможе зібрати і відправити значний експедиційний корпус до Європи[19].

Враховуючи напругу між ізоляціоністами та прибічниками інтервенції, багато хто закинув Times-Herald зраду. Лунали пропозиції подати до суду за шпіонаж не лише на Сіссі Паттерсон та її кузена з Tribune, а й на членів обидвох редакцій. На подив (принаймні, для міністра внутрішніх справ Гаролда Айкса), Рузвельт не був «особливо зацікавленим» засуджувати когось за витік інформації[20] {285}.

Опоненти закидали те, що, висвітливши американську військову неспроможність, Times-Herald і Tribune посилили ворогів країни, безвідповідально оприлюднивши так званий план «П'ятиколірна веселка»[21]. Редактор Times-Herald Френк Уолдроп сказав, що критики, безумовно, вірили, що «брудні фашисти з Times-Herald… були відповідальними за Перл-Харбор»{286}.

Оголошення війни Гітлером нарешті поклало край суперечкам між ізоляціоністами та прихильниками інтервенції на користь останніх, але вони не збиралися залишатися великодушними. Зрештою, «нагородою» у перемозі в цій суперечці стала війна. Напевно, гнів на ізоляціоністів значно посилився, бо стало очевидно, як прихильники позиції «Америка передусім» загальмували підготовку до війни, що дуже ускладнювало її безумовну перемогу.

Уолдроп згадував, що тепер його давні друзі відмовлялися вітатися з ним на вулиці і відверталися в ліфті. За його словами, «Вашинґтон не був тоді чудовим містом», і критика Times-Herald посилилася після оголошення Гітлером війни. «Сполучені Штати опинилися в стані війни зі Сходу до Заходу, і у Вашинґтоні, як ніколи, виблискували ножі»{287}, — згадував редактор. Інґа стала першою постраждалою від їхніх «порізів».

12 грудня, — наступного дня, коли в усіх медіа вийшла