Скотт Ферріс - Інґа

Джозеф Кеннеді пишався успіхом Джека, і як доказ запропонував синові присвятити наступну книжку опису результатів своєї діяльності на посту посла Америки у Великобританії. Проте Джо-старший не бачив причин, з яких «Чому Англія спала» мала би стати приводом переглянути місце Джека в сімейній ієрархії, вона просто ще раз переконала його, що син буде дуже корисним як літописець родини, помічник, який знадобиться для розширення амбіцій клану — в цьому полягатиме його другорядна роль.

За кілька місяців до початку служби на флоті незацікавлений у прозаїчному завданні свого батька Джек приєднався до матері і сестри у подорожі Південною Америкою, де він два тижні зустрічався з аргентинкою на ім’я Стелла «Бейбі» Каркано. Вона обожнювала Джека, і кохала би його все життя, але він пояснив «Бейбі», що довгі стосунки між ними неможливі, бо він не вірить у «вірність»{279}.

Та через шість місяців, після кількох тижнів з Інґою, Джек змінив свої погляди на моногамію. Багато жінок, не лише «Бейбі» Каркано, вважали його неймовірно дотепним. Але він не потребував підтвердження того, що цікавий, розумний чи напористий; бо й так це знав. Завдяки власному чудовому дару розуміння інших Інґа побачила, що під зовнішністю бонвівана криється глибокий неспокій, тож проводила з ним час, не лише займаючись коханням чи сміючись над його жартами, а й слухаючи розповіді про життєві плани Джека і запевняючи, що їх можна досягти.

«Ми всі його створили, — сказала Інґа. — Він не мав марнославства, але, можливо, у ньому світився маленький промінчик надії»{280}. Багатьом подобалося товариство Джека, але саме вона побачила в ньому потенціал великої особистості, якою він сподівався стати. Вона порівнювала Джека із впливовими чоловіками, яких знала, і бачила в ньому потугу, невидиму для решти його сім’ї. Інґа зробила те, чого не спромоглись інші — вона сприйняла його серйозно.

Той не лишався у боргу. Найбільше недооцінювані дві риси Джека полягали в його вмінні слухати і щирому зацікавленні думкою інших. Вони з Інґою були однаково емпатичні, тому він розумів, як тяжко далася їй мудрість. Її теж підштовхували стати кимось особливим лише для того, щоб постійно її недооцінювати і судити поверхово, втім, у ній ховалася велика глибина. Тож він відкрився Інзі. Він довіряв її думці. Він бачив, що вона, принаймні для нього, є ідеальною парою, можливо, ідеальною дружиною, жінкою, вартою нагороди вірності.

Через кілька років у листі третій особі Інґа згадувала цей свій раз, коли закохалася. Вона чинила так доволі часто, намагаючись надати сенсу подіям в її житті, пишучи про них так, ніби вони були історією, в якій вона є оповідачем, а не головною героїнею. «Атмосфера розуміння і великого щастя, — написала Інґа про це своє кохання. — Їхнє спілкування живе, збагачене доброзичливими балачками»{281}. Щастя було таким великим, що запаморочило їм голови і змусило вважати неможливе можливим. Інґа вже забула, як казала Джону Уайту, що не вважає Джека вартим довготривалих стосунків. Коли він розмірковував уголос про політичне життя, вона могла уявляти себе в ролі, яку приміряла колись із Набі, — господині важливих вечер, що зачаровує потрібних осіб, які можуть допомогти її чоловікові. Та жінка забувала при цьому про те, як американська суспільна думка може відреагувати на політика, чия дружина вже двічі була заміжньою, та ще й народилася в чужій країні.

Фантазія видавалася надто приємною, щоб її зіпсував тиск реальності. Можливо, вона б так чи інакше це зробила — згодом сама підтверджувала це, — але тепер Інґа знову почала думати, як і коли розлучитися з Фейошем.

Тим часом Джек вийшов на достойників католицької церкви із запитом, як можна анулювати нинішній і минулий шлюби Інґи. І коли усвідомив непоєднуваність політичної кар’єри та Інґи-дружини, то одразу почав розважатися іншою фантазією, в якій міг би взагалі закинути політику, щоб разом, із нею втекти і жити десь на ранчо на Заході.

Літо 1936 року Джек провів, працюючи на ранчо Джей Сікс поблизу Бенсона в Аризоні. Йому воно здалося безрадісним, наповненим людьми, які здебільшого відновлювали сили після туберкульозу в тому гарячому і сухому пустинному кліматі. Відганяючи нудьгу, він перетнув кордон і скористався послугами мексиканського борделю, і потім боявся, що підчепив там хворобу. Але у фантазіях про життя з Інґою ці неприємні спогади затерлися. Ця жінка і Захід видавалися новим рубежем, не тим, про який він згадував у промовах щодо відродження нації, але рубежем відкриття себе.

Як він жартома зазначав багато разів, йому набридла впізнаваність як сина Джозефа Кеннеді, меншого брата Джо-молодшого чи брата Кік. Настав час з’ясувати, ким насправді є Джек Кеннеді. Від народження наповнена жагою пригод, Інґа була саме своїм, таким потрібним провідником у цій виправі.

Джон Уайт чув, що Джек збирає документи про ануляцію шлюбів у католицькій церкві, але й надалі був скептичним стосовно їхнього майбутнього весілля, і вважав, що для Джека Інґа все ще залишалася «тілесним задоволенням». «Джек був типовим донжуаном, — казав Уайт. — Можна доволі легко уявити, як він ставить у своєму записнику помітки навпроти імен»{282}.

Але інші, зокрема Джо-старший і Кік, не були такими впевненими. Вони зрозуміли, що Джек ставиться до Інґи значно серйозніше, ніж до будь-якої жінки в своєму минулому, і справді обдумує можливість шлюбу, попри всі ускладнення. Чутки про цей шлюб дійшли до ФБР: «Повідомляють, що син посла Кеннеді… збирається одружитися з жінкою, яка має розлучитися зі своїм нинішнім чоловіком»{283}.

Але як у безлічі пар у ті дні, кохання Джека та Інґи залежало від подій у світі. Підготовка Америки до війни звела їх, тепер її початок їх розлучатиме.