Софі Періно - Дочка Медічі

Кілька хвилин по тому Анжу звільняє мене з моєї схованки.

— Щасливі? — запитує він.

— Так. І ви теж маєте бути щасливим. Ви поведете війська в бій.

— Це лише початок, і я не заспокоюся, доки не отримаю від матері бажану нагороду й не очолю всі королівські війська.

— Невже вам завжди мало того, що ви маєте? — я намагаюсь вимовляти це обурено, але насправді мені все подобається. Амбіції Анжу гідні похвали, і він знає, що я захоплююсь ним. Можливо, тому він нахиляється і цілує мене в щоку.

— Коли ви зі мною, я задоволений.

— Гаразд, і як ми розважимось сьогодні?

— Хіба ви не хочете побігти до герцогині де Невер і баронеси де Сов, аби розповісти їм усе, що почули?

Я хочу цього дуже сильно. Проте я вперто проводжу кампанію з розлучення Генріха і мадемуазель де Р’є. Тож плітки про те, що я чула, можуть зачекати.

— Якщо ви бажаєте, я піду...

— Ні, не треба! — Генріх знову усміхається.— Запрошую вас подивитися, як я тренуюсь із моїм новим маленьким мечем.

— Згодна,— я беру його під руку.

Останнім часом Карл дуже зайнятий підготовкою до останніх етапів створення королівської Академії фехтувального мистецтва. Анжу з ентузіазмом пропонує свої ідеї та підтримку не лише тому, що поділяє загальне захоплення фехтуванням, а й тому, що шукає прихильності короля, аби той посприяв здійсненню його планів.

Спершу ми прямуємо до апартаментів брата. Я спостерігаю, як він знімає камзол і шукає щось зручніше для фехтування. Милуючись м’язами його спини, я думаю, чи прийде герцог де Гіз на тренування з іншими молодими людьми. Після нашого повернення до Лувра я майже не бачила герцога і з сумом усвідомлюю, що ймовірність зустріти його на сьогоднішньому тренуванні надзвичайно мала, адже його родичі потурбувалися, аби він якнайшвидше вирушив на захисну лінію і не дозволив констеблю пожинати лаври самому. Тепер це побоювання видається безглуздим.

Анжу вбирається в нову сорочку. Просуваючи голову крізь комір, він каже:

— До речі, я маю розповісти вам дещо цікаве. Учора наша мати отримала листа від Єлизавети: наша сестра скаржиться, що поведінка дона Карлоса стає геть неврівноваженою. Він агресивно чіплявся до неї. Єлизавета докладає всіх зусиль, приховуючи ці та інші ознаки божевілля від батька принца. Ці спроби наша мати називає «недоречною ніжністю до нікому не потрібного хлопця», але боїться, що король Іспанії незабаром ізолює її пасинка від світу задля його ж блага.

Підхопивши рапіру, Генріх робить кілька коротких випадів, із кожним ударом дедалі нижче схиляючи коліно.

— Ви дуже раді, чи не так?

— Неймовірно!

Так, я рада, що дон Карлос не мій чоловік, і рада, що проблеми з головою таки здолали його. Я знаю, що радіти такому лиху погано, але не можу позбутися п’янкого відчуття помсти, дізнавшись, що чоловік, який насміхався з перспективи одружитися зі мною, став навіженим, здатним лише верзти нісенітниці. Поразка в битві за руку і серце божевільного не є поразкою.

Проте... рана, якої завдала мені зневага принца, досі не загоїлася. Божевільний чи ні, але дон Карлос заручений з донькою імператора, а я все ще не знайшла нареченого. Хоча мені відомо, що мати цілком захоплена думками про війну, і так має бути, але я воліла би звернути її увагу на пошуки мого майбутнього чоловіка.

— Чому ви зітхаєте? — запитує Анжу.

— Я не зітхаю! — активно заперечую я.— Ви колись думали про одруження?

— Ні,— відповідає Анжу, і голос його лунає на диво мляво.— Мені не дозволять зробити вибір самому, а пропозиції матері жахливі.

Якщо під «вибором» мій брат має на увазі мадемуазель де Р’є, я щиро радію, що йому відмовляють у цьому праві.

Він виймає меч із піхов.

— Мати — не єдина, хто дратує мене шлюбними пропозиціями. Присягаюсь, герцог де Гіз натякав на вдову нашого брата — байдуже, що Марія Стюарт уже має чоловіка.

— Коли ви бачили герцога?

— У таборі, коли востаннє був там із Карлом на огляді військ,— Генріх пронизливо дивиться на мене.

Я знервовано відводжу погляд, а потім беру його під руку і кажу:

— Ходімо. Я гадала, ви маєте намір вразити мене вашим фехтувальним мистецтвом.

Він нахиляється і цілує мене в маківку. Я відчуваю, що він вдихає аромат моїх парфумів, його улюблених. Випроставшись, він мовить:

— Я сподіваюсь вражати вас завжди і будь-якими засобами.

— Упевнена, так і буде. А я скрізь розповідатиму історії про вашу сміливість та відвагу, як і належить люблячій сестрі.

Я не можу сидіти склавши руки! Зчинилася справжня різанина, а я змушена її проґавити.

Монморансі нарешті вступив у бій з Конде та його протестантами. Констебль має потужну силу: п’ятнадцять тисяч піхоти, три тисячі кінноти та вісімнадцять чудових нових гармат. Протестанти в Сен-Дені не мають і сьомої частини. Уявляю, як єретики тремтять у цю мить — принаймні ті, яких ще не відправили відповідати перед Богом. Як вони мають кричати, коли католики простромлюють їх списами або рубають мечами!

Минулої ночі Анжу приєднався до констебля. Цього ранку Карл теж вирушив туди, щоб спостерігати за перебігом подій з безпечної відстані. Ми з матір’ю залишилися чекати на звістку про славний кінець битви. Ця звістка незабаром надійде, адже бій розпочався кілька годин тому. Я кусаю нігті й тиняюсь від одного вікна до іншого попри те, що нічого