Світлана Литвиненко - Капкан кохання, Світлана Литвиненко

  Але водночас відчуття розчарування не відпускало її. Вона так сподівалася, що зможе діяти за власним планом, що зможе вплинути не тільки на ситуацію по-своєму, а знайти раду своїм проблемам. А тепер виходило, що цей задум провалився, і їй нічого не залишалося, як відмовитися від нього. Ще й перспектива того, що Амір відвезе її до діда, була ще гіршою. Вона не могла цього допустити.

  Отож, треба було змінити тактику. План «А» залишався в силі. Вона знову спробує увійти в довіру до «дідуся», дізнатися, де він зберігає готовий товар, і знищити його. Завдати Тимофію Васильовичу фінансових збитків — ось що зараз мало найбільше значення. Бо тоді, нагадала собі Леся, у нього не буде грошей, щоб платити тим негідникам, які знаходяться в Берліні й стежать за її мамою та сестрою. Леся глибоко вдихнула, намагаючись приховати розчарування.

- Гаразд, я зателефоную йому і скажу, що відмовляюся, — промовила вона, намагаючись зробити голос спокійним. — Тепер ми можемо повернутися до тебе на ферму. Я так втомилася за сьогодні…

- Я радий, що ми порозумілися, — Амір був задоволений собою, не помітивши її внутрішньої боротьби. Потім він покликав Бориса, і вони поїхали.

  Повернулися на ферму вже під вечір. Леся гадала, що Ольга Григорівна і Тамара вже давно відпочивають, бо цей день і для них був виснажений. Але ні вони чекали у вітальні на неї та Аміра.

- Ми не вечеряли, чекали, коли ви повернетеся, щоб вже разом поїсти,- сказала Ольга Григорівна,- Таїсія накривай стіл.

- Так, пані,- Таїсія поспішила на кухню, щоб швидше виконати наказ хазяйки.

- Не варто, мамо, вам було чекати на нас,- Амір хотів було заперечити та потім не став,- гаразд повечеряємо.

  Коли всі посідали за стіл, Тамара раптом грайливо запитала в Аміра:

- А пам’ятаєш, як ми колись разом гуляли лугом? І ти тоді сказав мені, що хочеш колись це повторити. А я відповіла, що буду не проти.

  Амір тільки кивнув головою, даючи зрозуміти, що пам’ятає. Але згадувати про це йому зовсім не хотілося. Він чудово розумів, куди хилить Тамара, і відчував роздратування, проте нахамити їй не міг. Тому змушено підтримував розмову, але лише з ввічливості.

-  А ще ти тоді нарвав мені квітів. Ось такий великий букет польових квітів подарував, — Тамара розвела руками, показуючи розмір букета, і звернулася вже до всіх за столом. — Ой, це було неймовірно!

  Вона перевела погляд на Лесю, ніби навмисно чекаючи реакції.

- Ти, Леся, вже вибач мені, бо, можливо, я тебе засмутила своїми спогадами.

- Я не ображаюся. Можеш розповідати все, що хочеш, — відповіла Леся.

  І справді, їй було байдуже. Вона навіть не підняла очей від тарілки, продовжуючи їсти гречану кашу і думаючи про своє. Розмова, яка точилася за столом, не викликала в ній жодних емоцій.

  Амір, звісно, це помітив. І, хоч сам не бажав повертатися до минулого, його зачепила Лесина байдужість. Він чекав бодай якогось знаку від неї — ревнощів, невдоволення, хоча б натяку на те, що їй не все одно. Але вона не дала йому жодного приводу…

  Це роздратувало його ще більше. Він поклав виделку на тарілку, витер руки серветкою і, підвівши погляд на Тамару, сказав спокійно, але з чіткою, жорсткою ноткою:

- Тамаро, ти чудово розумієш, що подібні розмови зайві. Минуле повинно залишатися в минулому і повертатися до нього немає сенсу. Ми тоді були дітьми. Я віднині одружений чоловік, і твої натяки виглядають не лише недоречними, а й відвертою неповагою до мене та до Лесі. Тому перш ніж щось розповідати, думай, будь ласка. Та якщо твоя мета — просто поговорити про минуле, то роби це так, щоб не створювати незручних ситуацій. Бо в іншому випадку я можу не лише образитися, а й більше не підтримувати подібних розмов.

  Його голос звучав рівно, без грубощів, але твердо. Він чітко дав зрозуміти, що не має наміру терпіти подібні натяки. Тамара ледь помітно зблідла та стиснула губи. Грайливий настрій зник, вона швидко відвела очі, зрозуміла, що цього разу зайшла занадто далеко. Леся ж, як і раніше, не виказувала жодних емоцій, і від цього Амірові ставало лише важче. Її байдужість зачіпала його більше, ніж усі слова Тамари разом узяті

- Я тебе прямо, синку, не впізнаю, це одруження тебе кардинально змінило,- Ольга Григорівна витерла серветкою губи,- прямо всім відсіч даєш, а раніше…

- Як раніше вже не буде,- відповів на те Амір матері,- я прошу всіх вас з повагою відноситися до моєї дружини і в її присутності не говорити зайвого і некоректного. А зараз будемо розходитися по своїх кімнатах.

  Амір підвівся з-за столу, і Леся автоматично зробила те ж саме. Вона й сама не помітила, як почала сприймати його по-іншому. Раніше вона думала, що він — звичайний селянин, неосвічений і простакуватий, людина, далека від складних питань та великих рішень. Але зараз, після поїздки до заповідника та після цієї вечері, після його слів до Тамари, Леся зрозуміла, що дуже помилялася. Амір не просто мав гострий розум, а ще й умів вести розмову, твердо доводити свою правоту, ставити на місце, коли це потрібно. В ньому не було страху чи невпевненості. Він тримався впевнено, його слова звучали чітко і переконливо. І найголовніше — він не дозволяв нікому переступати через свої межі.

  І це почало її приваблювати, і водночас лякати. Вона не могла сказати, добре це чи погано. Вона ще не розібралася у своїх почуттях, не була готова визнати, що її ставлення до нього змінюється. Але факт залишався фактом: той образ Аміра, який вона раніше намалювала у своїй голові, більше не збігався з реальністю.

- Ти йди до кімнати, а я зроблю один дзвінок і теж прийду, — сказав Амір, перериваючи її роздуми. Його голос звучав важно, навіть трохи напружено. — Потім поговоримо серйозно