Світлана Литвиненко - Капкан кохання, Світлана Литвиненко

Розділ 19

  Амір різко підвівся з-за столу, з гуркотом відсунувши стілець.

- Ми йдемо, бо домовитися, я бачу, у нас не вийде. Борисе, досить жерти!

- Вибачте, бос… — Борис розгубився і ляпнув не те, але швидко це зрозумів і спробував виправитися: — Аміре, я вже йду… Але, можливо, не варто поспішати? Може, нам ще слід обговорити це питання? Я б радив вам, Олександре Федоровичу, найняти фахівців для догляду за заповідником. Вони розв'яжуть усі ваші проблеми.

- Ти будеш мене вчити?! — гаркнув Олександр Федорович, люто зиркнувши на Бориса. — Усе залишається, як є. Але це може змінитися, якщо ви приймете мою пропозицію. Точніше, якщо Леся її прийме. Отож, сідайте й вислухайте мене до кінця.

- Марна трата часу. Моя дружина не прийме жодної вашої пропозиції. І тим більше — від вас, — Амір розвернувся, готуючись піти, але…

- А от мені цікаво дізнатися, що саме ви запропонуєте і яка за це ціна, — Леся несподівано опустилася назад на стілець, холодно дивлячись на Олександра Федоровича. У її очах блиснула жорстка рішучість. Можливо, саме ця угода не тільки врятує життя тваринам, а й допоможе їй розібратися з дідом. Знищити його.

- Я сказав, ми йдемо! — вибухнув Амір. Його розлютило це ще більше. Те, що вона суперечила йому, він сприймав як приниження. Його голос зазвучав майже загрозливо: — Негайно встаєш, і ми забираємося звідси!

- А я залишаюся, — Леся навіть не глянула на нього. Її голос був спокійним, але твердим. — Мені шкода тих тварин, яких безжально загризають хижаки. Якщо нічого не робити, наслідки будуть ще жахливішими. Можливо, я зможу допомогти відновити баланс.

  Вона справді частково говорила правду, але водночас свідомо ігнорувала гнів Аміра. Він заспокоїться. Зрештою, завжди заспокоювався.

- Леся, я завжди захоплювався твоїм розумом… — несподівано втрутився Олександр Федорович, уважно вдивляючись у її обличчя. — А зараз ти викликаєш у мене ще більшу повагу.

  Амір вперся кулаком в підвіконня до якого встиг відійти, намагаючись стримати гнів. Але Олександр Федорович цього ніби не помічав. Він говорив розважливо, проте явно із прихованим задоволенням, краєм ока спостерігаючи за реакцією Аміра.

- Пропозиція така: я хочу, щоб ти зайнялася моїм здоров’ям. Почала тренуватися зі мною, підібрала мені дієту, порадила, які купити тренажери. Хочу і справді схуднути. Будеш приїжджати раз на три дні. І я тобі за це не тільки платитиму, а й нарешті серйозно займуся заповідником. Найму спеціалістів, розв'яжу всі проблеми.

- Гаразд, — Леся навіть не вагалася. — Домовилися.

- Я радий це чути…

  Згодом вона мовчки вийшла з будинку слідом за Аміром і Борисом та сіла в машину. На цей раз — на заднє сидіння.

  Амір майже не глянув на неї, але вона відчула його лють. Напружені плечі, стиснуті в кулак пальці, погляд, спрямований у порожнечу. А чому він такий злий? Чому так лютує? Йому не сподобалося, що вона прийняла цю пропозицію. Чому?

  Навпаки, мав би бути вдячний, що вона і йому допомагає. Хіба не так? Чи це просто ревнощі? Ревнощі, що палять його зсередини? Та її це не хвилювало, їй байдуже. Це його проблеми.

  Вона притулилася чолом до холодного скла, дивлячись вже без будь-якої цікавості на пейзажі, які пропливали повз. Думки знову повернулися до мами та сестрички. Це через неї вони зараз у небезпеці… Якби вона не прийняла запрошення діда… Але годі себе картати! Треба шукати вихід. І вона його знайде. Вона спробує все, що можливо.

  Раптом Леся помітила, що Борис звернув убік. Дорога, якою вони їхали, вела до ферми її діда, Тимофія Васильовича. Вона напружилася.

- Навіщо ми туди їдемо?- запитала вона різко.- Борисе?

- Відвеземо тебе до діда,- замість Бориса відповів Амір.

- Навіщо?- Леся занепокоїлася згадавши, як дід казав про наслідки повернення. Якщо Амір її привезе назад, то мати та сестра точно постраждають.- Зупини машину, я до нього не поїду. Я сказала зупини.

  Та Борис підкоряючись наказу Аміра продовжував їхати, бо він не міг  суперечити своєму босові, а той наказав їхати.

- Якщо не зупиниш, я вискочу,- Леся відчинила дверцята, але їй зробилося страшно.

- Зупини,- наказав Амір і Борис загальмував. - піди прогуляйся, а я поговорю з дружиною.

- Добре,- Борис кивнув головою та співчутливо глянув у дзеркало заднього бачення на Лесю і вийшов з машини.

  Борис зачинив за собою дверцята, і Амір з Лесею залишилися вдвох у салоні.

- Як зрозуміти твою поведінку? — запитав Амір, не обертаючись до неї. — Чого ти хочеш досягти? Тільки не кажи, що це заради бідолашних тварин. Насправді навіщо цей цирк? Мовчиш… Чи все-таки це заради тварин? Леся, ти ж розумієш: навіть без твоєї жертви цьому Олександру Федоровичу доведеться рахуватися не лише з фермерами. Є ще закони, яких слід дотримуватися, а він їх порушує — і за це має відповідати. Невже ти гадаєш, що на нього немає управи? А навіщо тоді існує Міністерство захисту довкілля та природних ресурсів, Всесвітній фонд природи, журналісти? Ну, ти тепер розумієш? Йому не дозволять безвідповідально ставитися до управління заповідником, навіть якщо він є його власністю.

- На нього буде важко вплинути, бо він має зв’язки, — заперечила Леся. — Поки він сам не захоче, його ніхто не змусить, навіть охорона природи.

- Не такий він уже й могутній, хоч і має достатньо грошей. Гроші, до речі, мають властивість закінчуватися. І справа зараз зовсім не в них, — Амір обернувся до Лесі, сперся ліктем на спинку пасажирського крісла. — Якщо всі піднімуться проти нього, стануть на захист природи і тварин, Олександр Федорович зрештою знесилиться від постійної боротьби. Йому доведеться коритися правилам і законам. Він не зможе від усього відкупитися. А ще може догратися до того, що вовки і його самого загризуть.

  Амір пожартував наостанок. Від цих слів Леся мимоволі посміхнулася, хоч у душі їй було зовсім невесело. Вона чудово розуміла, про що зараз говорив Амір, і знала, що він має рацію. В її вчинку було більше емоцій, ніж раціональності, і тепер вона усвідомлювала, що, можливо, припустилася помилки.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍