Світлана Литвиненко - Капкан кохання, Світлана Литвиненко

  Їх провели до просторої вітальні, де в каміні потріскували дрова, наповнюючи кімнату теплом і тонким запахом смоли. В повітрі відчувався аромат деревини — весь інтер’єр був виконаний з дерева, навіть меблі. Посередині стояв великий стіл, заставлений розмаїтими стравами, а за ним сидів сам господар.

   Щойно Олександр Федорович побачив гостей, він здивовано підвівся і вигукнув:

- Леся! Моя улюблена фітнес-тренерка! Я і гадки не мав, що чекаю саме на тебе!

  З цими словами він швидко підійшов до дівчини та міцно обійняв її, щиро радіючи зустрічі.

- Я не менше здивована за вас, — Леся справді не знала, як на це реагувати. Вона поспішила відступити від чоловіка, пригадуючи, як він залицявся до неї в минулому.

- Я Амір, представляю всіх фермерів, — його голос був стриманим, але в погляді з’явилася напруга. Йому зовсім не сподобалося, що Леся знайома з цим новим хазяїном, та ще більше його зачепило, як той дивиться на його дружину. — Леся — моя дружина.

- Леся, ти вийшла заміж? Коли ж встигла? — Олександр Федорович жестом запросив їх сідати. — Сідайте за стіл. Так коли було ваше весілля?

- Ми прийшли сюди не для того, щоб обговорювати особисті справи, — холодно відповів за неї Амір. — А щоб поговорити про проблеми, які виникли через ваш заповідник. Ви його запустили, і тепер там розвелися вовки.

  Олександр Федорович голосно розсміявся, відкинувши голову назад. Це був чоловік років шістдесяти п’яти, із зайвою вагою, середнього зросту, з хитрими очима й майже сивим волоссям. Колись, ще живучи в Києві, він ходив до фітнес-клубу й виглядав значно доглянутішим та стрункішим. Але зараз повністю себе занедбав, хоча нахабність у ньому так і не зникла.

- Ох, насмішили мене…

- Я тут нічого смішного не бачу,- відрізав йому Амір,- ваші хижаки почали масово робити набіги на ферми, які знаходяться навкруги вашого заповідника. Вони загризають та викрадають  овець і цим самим завдають чималих збитків фермерам. Коли ви вже стали власником цього заповідника, то ви зобов’язані слідкувати за порядком, контролювати…

- А ти мені не вказуй, що робити,- Олександр Федорович враз зробився серйозним.

- Доведеться це робити. Одним словом, якщо не візьмете все під контроль, бунту з боку фермерів вам не уникнути,- Амір хотів скоріше закінчити цю зустріч, бо бачив якими очима той чоловік дивився на Лесю, яка не знала куди себе подіти…

- Можете бунтувати скільки завгодно — це ваші справи, — Олександр Федорович недбало відкинувся на спинку стільця. — А поки пригощайтеся. Он дивіться, з яким апетитом ваш товариш налягає на страви…

- Смачно, — пробурмотів Борис із повним ротом. — Давно такого не їв…

- Не соромся, їж, — господар знову перевів погляд на Лесю. В його очах промайнув ледь помітний вогник зверхності. — Пам’ятаю, ти не раз радила мені сісти на дієту, але зараз… зараз я їм стільки, скільки хочу, і що хочу.

- Дарма ви так нехтуєте своїм здоров’ям, — спокійно відповіла Леся, накладаючи собі шматок рибки. — Воно безцінне.

- Але найцінніше — це життя, — його голос звучав твердо, майже повчально. Потім він перевів погляд на Аміра. — Якщо вовки шкодять вашим фермам, то, можливо, вам варто краще захищати своє господарство? Я навіть дозволяю відстрілювати хижаків, якщо вони заходять на вашу територію. Пастки, електричні загорожі — ось що вам потрібно.

- А потім ви ж самі нас і звинуватите у тому, що ми зашкодили вашому заповіднику, — Амір злегка посміхнувся. Тепер він бачив перед собою не просто власника земель, а хитрого й небезпечного гравця, з яким буде нелегко домовитися. — Ви розумний чоловік, Олександре Федоровичу. Але якщо ви вже купили цей заповідник, то мали б усвідомлювати свою відповідальність перед природою. Управління популяцією вовків — це баланс між збереженням екосистеми та потребами фермерів. А ви, здається, просто ігноруєте це.

- А може, мені подобається надмірна кількість хижаків на моїй території? — посмішка, що з’явилася на його губах, була майже насмішкуватою. — Ми, люди, теж як вовки. Сильніші загризають слабших. Самці захищають своїх самок, а самки завжди вибирають найсильніших…

  Він затримав погляд на Лесі, ніби кидаючи виклик. У його очах читався недвозначний натяк, який не міг залишитися непоміченим. Амір відчув, як у ньому закипає лють і він не витримав…