Елізабет Любов - В обіймах незнайомця, Елізабет Любов

Його слова викликають у мене незрозумілість, змушуючи задуматися над сказаним. Зберегти життя? Що саме він має на увазі Мені мало віриться, що тим бандитам потрібна саме я. Вони ж навіть не знають хто я така. Мій розум перебирає безліч можливих варіантів пояснення його слів, але зрештою, щоб не напружувати свій мозок зайвим, я звертаюся до хлопця:

-Збереже життя? Що мені під цим розуміти? Я ж взагалі стороння для них людина, тому… - питаю я, задумано схиляючи голову убік.

- Повір, це далеко не так. Ти поряд зі мною, і це вже найбільша проблема, яка може бути. Але для них це найбільша насолода, - його серйозні темні очі та твердий голос починають мене лякати.

Так, я знала, що вони нас переслідують. І побоювання за своє життя завжди переслідувало мене. Але я ніколи не думала, що це може бути аж надто серйозно небезпечним.

-Проблема? Насолода? Поясни нормальною мовою, будь ласка, - благально вдивляюсь в його очі.

- Занадто багато запитань. Сьогодні ти повинна поїхати додому і на цьому все. Усе й так зайшло досить далеко, - раптом його обличчя змінюється, а руки не готові більше мене обіймати.

Я намагаюся перекрутити у голові всю цю ситуацію та дійти до нормального висновку. Але цього мабуть ніколи не станеться.

-Ти про що? Про нас? – невпевнено кажу я, прочищаючи горло. Мої очі спрямовані на нього в нестерпному очікуванні його наступних слів. Дихання зупиняється, але мені так хочеться почути з його вуст те саме, що турбує моє серце кожної секунди.

- Мені треба зробити телефонний дзвінок, - раптово зіскакує з теми. – Це важливо.

- Нема необхідності щось пояснювати. Я все зрозуміла. Все, - насуплено кажу я прямо йому в очі.

Щось усередині мене смикає, як тільки він робить невеличкий оберт, хутко віддалячись від мене. Дивна образа на нього підкрадається аж до серця, яке все дужче стискається від його байдужості.

Я не можу повірити, що настільки помилилася в людині. Але це моя винна, нічия інша. Усе було жахливою помилкою з самого початку, просто я не хотіла цього бачити чи то розуміти. Я як та сліпа захоплювалася кожною хвилиною, коли він користувався моєю слабкістю, стаючи таким близьким. Той нестримний потяг я постійно відчувала, коли він вдихав мене, лагідно обіймав, обсипав ніжними поцілунками мою шкіру. Особливо тоді. Тієї незабутньої, але такої помилкової ночі…

Хоча, винити нема кого. Бо ще з першої зустрічі ми були приречені саме на такий кінець нашого раптового знайомства. Тим паче, він нічого мені не обіцяв. МИ нічого один одному не обіцяли.