Інга Пфлаумер - Серце гріє

Чорна, довга тінь повільно розверталася праворуч, за Тарою. Плавне ковзання незліченних кілець довгого тіла заворожувало. Величезна голова з яскраво-червоним волоссям заслонила світло за дівчиною. Здавалося, начебто за спиною в Тари згустилася пітьма, від якої в різні боки розходяться криваві щупальця.

Тепер це помітили й інші. Тара втупилася на їхні спотворені обличчя.

— Ви ж не хочете сказати, що за моєю спиною… — тихо прошепотіла вона.

— Рухайся далі. Повільно. І не обертайся! — наказав Грей.

Намагаючись не робити зайвих рухів і не дихати, Тара дійшла до виступу. Другий сталагмітовий міст вів від нього до протилежної стіни печери. Як тільки нога Тари доторкнулася до рубінової поверхні, демон із тілом змії розплющив жовті очі з повздовжніми зіницями.

— А тепер що? — тихо поцікавилася Тара в Грея.

— А тепер біжімо! — прокричав він, повертаючись до другого мосту.

Майя бігла останньою. Кам’яна нитка тремтіла під ногами й дівчині здавалося, що вона чує рипіння каменю, який натужно стогне від непосильної ваги. Останньої миті сталагміт не витримав. Доріжка розсипалася просто під ногами в чарівниці.

Майя полетіла вниз.

Тара ледь устигла схопити подругу за руку. Демон наближався — величезне змієвидне тіло нечутно розсікало повітря. Голова зникла, але з темряви піднімалися дедалі нові кільця — було страшно уявити яке завдовжки тіло цієї істоти насправді!

Нел схопив Майю за другу руку. Їм вдалося витягти дівчину за мить до того, як смердюча червона пащека зімкнулася там, де щойно була Майя. Діти вбігли в прохід і помчали далі, зовсім не думаючи про те, хто може їх почути.

Схоже, переслідування не було. Вузький прохід вивів захеканих джун-вей у невелику круглу печеру. Майя притулилася спиною до сталагміта у центрі, важко дихаючи, сповзла на землю. Пробіжка непросто їй далася. Дівчина примудрилась напоротися плечем на сталактит, забите місце горіло вогнем. Якби вона була десь в іншому місці, давно б уже вимовила лікувальне заклинання та зняла біль, але пам’ятаючи про слова Грея, не ризикнула скористатися магією. «Як же живуть прості люди, не чарівники?» — з жахом подумала Майя, переводячи подих.

— Далеко ще? — поцікавилася в Грея Тара. Вона не здавалася втомленою чи виснаженою, ніби пробіглася вранішньою росою на власне задоволення, а не мчала стрімголов тісним проходом, намагаючись не оглядатися.

— Майже прийшли.

— А як ми потім повз цього виродка назад підемо? Величезна звірюка! — вражено пробурмотів Нел. — Та ще й міст обвалився…

— Міст не проблема, — знизав плечима Грей. — Якщо витягнемо Дарта, це все одно виявлять. Так що заборона на магію зніметься.

— Що значить «якщо витягнемо»? — скинулася Майя. Сумнів, який пролунав у голосі чарівника, їй не сподобався.

Грей тяжко зітхнув.

— Він сюди з власної волі прийшов. Хто сказав, що з власної волі піде?

Майя схопилася на ноги й набрала повітря в легені, готуючись виголосити викривальну промову.

— Давайте вирішувати проблеми відповідно до їхнього виникнення, — вгамувала товаришів Тара. — Йдемо далі?

У печері було три виходи. Із правого, вузького й темного, відчутно тхнуло сіркою. Лівий здавався непрохідним.

Так чи інакше, Грей обрав центральний вихід. Той був досить високий, щоб пройти ним не згинаючись. Нарости на стелі й на землі майже зникли. Тунель, яким рухалася команда, більше нагадував вирубаний у стіні прохід, аніж природне гірське утворення. Червоні стіни майже цілком зникли за заростями грибів шичжи. Подекуди грибниці звисали зі стелі, ніби коріння дерев або щільне павутиння. Немовби на стелі причаїлися рожево-золотаві волохатики, які розпустили кучері до землі. Доводилося розсовувати волокна руками, відчуваючи шорсткувату, пористу поверхню шичжи.

— Цим проходом не часто користуються, — зауважила Тара. Дівчині набридло роздирати руками туге плетиво, тому вона дістала катану й одним рухом відтинала завіси, що перетинали прохід. З тихим шерехом шичжи падали на підлогу. Світіння зникало, колись дивні й загадкові нитки ставали схожими на поплутані грубі пасма обстриженого волосся.

— Не можна ж так, — прошепотіла Майя, акуратно піднімаючи з землі напівмертву грудочку. — Вони живі…

Грей змахнув рукою, наказуючи всім замовкнути. Тунель вивів їх до величезної печери. Загін завмер перед обривом, здивовано озираючись. У самім центрі безкрайого грота височіла величезна купа чи то піску, чи глини, а чи дрібної гірської породи. Вона була схожа на мурашник — сотні входів і виходів пов’язувалися мостами й вели до стін навколо. Але в проходах сновигали не мурахи, а люди! Постаті в сірих накидках пересувалися незліченними мостами, зникаючи в темних дірах. У мурашнику кипіло життя. На перший погляд воно здавалося хаотичним, але варто було придивитись, як виявлявся певний порядок, система в русі людських потоків. Знизу вгору з рипінням підіймалися важкі ліфти, завантажені якимись цистернами. Рівномірний потік людей рухався вгору правим боком дороги, вниз — лівим. Більшість працівників несли мішки чи тягали візки. На окремих майданчиках, трохи осторонь від головних доріг, стояли спостерігачі або наглядачі. Вони пильно стежили за просуваннями інших і записували щось у жовті сувої.

— Принаймні на нас тут не чекають, — чи то радісно, чи розчаровано мовив Грей.

— Як ми знайдемо тут майстра? — з жахом прошепотіла Майя. Зважаючи на розміри цього дивного міста, на пошуки могли піти дні, якщо не місяці.

— Чемно запитаємо в кого-небудь, — Тара зручніше перехопила руків’я меча.

Намагаючись залишитися непоміченими, вони спустилися з гірського виступу на затемнену порожню стежку й рушили до освітленого отвору.

— Це все для ритуалу збудували? — дивувався Нел, розглядаючи стіни мурашника.

— Ні, звісно. Тут навіть дерева ростуть. Ось це саньчжушу — перлове дерево. Його плоди використовуються в деяких магічних ритуалах. Для того щоб таке дерево виросло до метра, потрібно років двадцять. Можливо, Ламія застосовує гори Ахашши як магічну оранжерею, — міркувала далі Тара. — Деякі сорти магічних рослин не потребують сонячного світла для росту…

Нел здивовано витріщився на дівчину.

— Те, що я не можу користуватися магією, не означає, що я на травознавстві ворон лічила, — пояснила вона.

Майя майже не прислухалася до розмов. Слова Грея досі лунали в її вухах. А що як майстер справді не піде з ними? Що вони тоді робитимуть?

— Нам потрібно знайти закапелок затишніший. І дочекатися кого-небудь, хто забажає поділитися з нами потаємним, — розпорядилася Тара.

— Вечерею?

Дерев’яні кульки в руці Грея ледь чутно вдарилися одна об одну.

— Вечерею теж можна, — погодився Нел, якому ґрунтовно набридли «похідні» коржі.

Усередині мурашника було світло. По стінах так само росли гриби шичжи, але їхній колір був уже не рожевим, а блакитнуватим із домішками зеленого. Цей сорт гриба зустрічався набагато рідше, на чорному ринку за малесеньку торбинку зелених шичжи давали трьох гарних коней або