Інга Пфлаумер - Серце гріє

Чарівниця погано уявляла собі, як можна кидати таку страшну річ у живу людину, але зброю взяла.

Грей підняв із землі кілька каменів завбільшки з кулак.

— Вирублю сонних, — пояснив він.

Загін рушив уперед.

Першим їх помітив вартовий. Камінь, кинутий Греєм, влучив йому в чоло. Вартовий звалився на підлогу.

«І після цього я — влучно б’ю?» — зітхнула Майя, ховаючись за сталагмітом.

Тара кинулася в бій. За нею — Нел. Зі своєї схованки Майя чула, як дзенькають катани подруги, зустрічаючись зі зброєю супротивників. На мить дівчина з’явилася в полі зору Майї — зовсім поруч із головою Тари пролетіла стріла. Темне волосся зметнулося вгору — на смаглявій щоці проступила кривава смуга. Тої ж миті така сама рана з’явилася на щоці Грея. «Дивно… Його ж ніхто не ранив, наче?» — подумки здивувалася чарівниця, але її відразу відволік гомін боротьби. Хтось налетів спиною на сталагміт, за яким ховалася дівчина. Почувся тихий стогін. За мить на відстані двох кроків від Майїної схованки пролетів Нел. Він ударився спиною об кам’яну стіну й сповз донизу. Чарівниця ледь стримала зойк.

До хлопця підскочив голомозий бандит. Величезні кулаки розбійника впиналися в тіло напівдемона, мов руки пекаря в тісто. «Він його зараз уб’є! Чому Нел не бореться?» — ці думки металися в голові завмерлої від жаху дівчини. Майя стисла кулаки й побачила в своїй руці бумеранг. Не роздумуючи, відвела руку вбік і послала зброю в політ. Удар припав голомозому точно в потилицю. Той звалився на коліна й затих.

Сутичка в печері, схоже, теж припинилася.

— Треба йти, поки вони не отямилися, — скомандувала Тара.

Майя вже обмацувала голову Нела.

— Він у порядку, просто непритомний, — повідомила цілителька Греєві, коли той поклав руку Нела собі на шию й потяг хлопця до одного з коридорів.

Хлопець отямився хвилини за три. Ще за півгодини Тара оголосила привал — навряд чи ризикнули б розбійники так заглиблюватися в черево гори.

— Усі кістки в тебе цілі, — заспокоїла Нела Майя, щойно скінчила огляд. — Усі органи теж. Зо два чи зо три синці — то дрібниця, їх можна не враховувати.

— Дякую. Як щодо того, аби попоїсти? — жалібно запитав Нел. Інші погодилися, що попоїсти й відпочити не завадить. За словами, Грея до потрібного місця залишалося йти ще дві чи три години.

— Неле, чому ти дозволив йому себе бити? — тихо запитала Майя, коли Грей приліг спочити на хвилинку, а Тара взялася до чищення зброї.

Нел не відповів.

— Ми не знаємо, що очікує нас там, у глибині. І якщо ти не хочеш іти з нами, або не хочеш допомагати — скажи зараз. Ми повинні твердо знати, що як потрібно буде — прикриєш спину кожного, і якщо тобі вся ця витівка здається дурною, краще сказати про це заздалегідь. Тут ніхто нікого не примушує.

— Не в цьому річ! — перебив Нел, рвучко повертаючись до дівчини. — Я за тебе й за інших, навіть не думаючи, кому завгодно пащеку роздеру.

— У чому ж тоді річ? — Майя розуміла, що розмова Нелу неприємна, та була впевнена, що все потрібно з’ясувати саме зараз, бо коли дійде до бою — буде пізно.

— У мені, — тихо прошепотів Нел.

Дівчина поклала йому долоню на плече, немовби підтримуючи.

— Це я їх тоді. Там, у Тріасі. Ти на мене з таким жахом дивилася. Я ж навіть не пам’ятаю, як — у мене голова вимикається. Що як завдам шкоди Грею, Тарі чи тобі? Що, як ця штука, — Нел вчепився пальцями в знак на плечі, немов хотів його вирвати, — що, як вона одного разу виявиться сильнішою за мене? Може, вони мають рацію… Ті, хто відправив мене в Ормрон, щоб я знищив школу. Що, як я просто демон, котрий знищує все на своєму шляху?

Нел опустив голову та втупився в червону землю печери.

— Ти не демон, Неле. Я точно знаю. Не буду брехати, що та, друга половина, мене не лякає — але тоді, у Тріасі ти зупинився. Ти не здійняв на мене руку, і я знаю, що ти ніколи не заподієш шкоди своїм друзям…

— Мене зупинив амулет, подарований Шеїчі, — заперечив хлопець.

— Ти будеш мені розповідати, що я бачила? Амулет на той час перетворився на марну купку уламків. Не можна боятися себе, Неле! Ти ж зовсім не такий, як демон, котрого я бачила в Тріасі. Він — це не ти.

Дівчина міцно стисла руку Нела у своїх долонях.

— Я вірю в тебе, але важливо, щоб ти сам у себе вірив. Чи не байдуже, що думають інші — доти, поки ти сам будеш впевнений у тім, що ти сильніший за печатку — ти будеш сильнішим. Ніхто з нас трьох не бачить у тобі демона. І Дарт не бачить. І Шеїчі, й Гай — то що тобі до інших? Ми визнаємо в тобі людину, то що заважає визнати її тобі самому? Я в тебе вірю, Неле.

Майя підбадьорливо посміхнулася. Нел міцно стис її руку у відповідь, а за мить міцно обійняв чарівницю.

— Агов, голуб’ята! Час іти, — гукнула Тара підводячись.

Нел і Майя сахнулися одне від одного, ніяково посміхаючись. Похід продовжився.

На п’яту годину подорожі вони опинилися у величезній печері. Тонкий природний міст перекинувся через похмуру порожнечу темного провалу. Прожилки шичжи опускалися трохи нижче виступу, на якому стояла команда, — далі панувала пітьма. Нел підняв із землі камінь, маючи намір кинути його вниз, щоб перевірити глибину печери. Грей ледь устиг перехопити його руку.

— Якщо там унизу хтось або щось є, його краще не будити, — зітхнув чарівник.

Тара обережно підійшла до краю й зазирнула в безодню.

— Нічого не видно, — констатувала вона. — До речі, місток не здається міцним.

Міст і справді був схожий на тоненький сталагміт, що ріс не вгору, а вбік. Червона доріжка вела на невеличкий виступ, який насилу можна було розгледіти в тьмяному світлі шичжи. Кам’яний острів немовби висів у повітрі — його підніжжя теж губилося в темряві.

— Логічніше йти по одному, перев’язавшись мотузкою. Коли що — витягнемо.

— А якщо не витягнемо, буде кому плакати, — філософськи докинув Грей.

Першим відправили Нела. Він обережно ступав кам’яним містком, щоразу внутрішньо завмираючи, коли нога торкалася до нерівної поверхні сталагміта.

Міст витримав. Він витримав і Майю, і наступного за нею Грея.

Прийшла Тарина черга.

Дівчина обережно рухалася вперед. Троє джун-вей напружено стежили за гнучкою постаттю. Майя на мить відірвала погляд від подруги