Вікторія Хорошилова - Новий світ. Провидиця. Книга 2, Вікторія Хорошилова

Глава 10.

Після сніданку дідусь повів мене у двір, показав дитячу зброю. Важкувато, але втримати цілком можу.

— А доросле тоді, який вигляд має?

Показували мені на прикладі арбалета і лука. У рази більші й важчі. Дідусь потім ще й меч одноручний показав. З мене розміром і важить, напевно, наполовину від моєї ваги. Потримати за ефес змогла, і тільки поки він кінцем упертий у землю.

— Тому тебе і не навчали володінню зброєю. Ти маєш бути здатна її втримати. І судячи з твого стану, ще не відновилася магічно. Джерело тільки на третину наповнилося. Пропоную тобі сьогодні погуляти без тренувань. А завтра попрацюємо.

— Знову похід спланувати потрібно?

— Це залежатиме від того, як хлопці сьогодні впораються. Якщо за найкращим сценарієм, що ми розпланували, у нас буде дня три відпочинку. А потім буде видно. Ти можеш дивитися, що відбувається на віддаленій території?

— Так.

— Оу, хм, гаразд не буду, поки що нічого просити. Спочатку ти добре відпочинеш. І треба зрозуміти, як із тобою взаємодіяти, щоб ти не втомлювалася так сильно.

— Ну, раніше Януш допомагав, ми один одного посилювали.

— Хм, енергетичний обмін! Як я не здогадався. Цікаво, твій батько зможе поділитися з тобою силою?

— Не знаю. Але точно, що можу сказати, він дасть вам лише п'ятнадцять хвилин попрацювати.

— Це навіть непогано. Нам потрібно встигати вкладатися. І краще не покладатися повністю на твій дар. А тільки з його допомогою коригувати. А то ми зовсім зледащіємось і мізки на холодець будуть схожі.

— А що сьогодні можна робити?

— Гуляй, але за межі фортеці не виходь.

Кивнула. Сьогодні досліджувала двір у вигляді кошеняти. На мене поглядали з цікавістю, але руки ніхто не тягнув. Трохи побігала, а потім залізла на дерево. Щоправда, там виявилося зайнято і відпочивав дорослий перевертень. Мені здивовано муркнули. Обережно понюхали і ще більш здивовано втупилися. Фиркнула і полізла назад із дерева. Дорослий кіт став слідом злазити з дерева. На землі мене ще раз уважно обнюхали. Ухилився від кігтів, коли сунув ніс до основи хвоста. Нагородив мене зарозумілим фирком і пішов. Незабаром прийшла мама і покликала мене. Виявляється, їй зателефонував Юнуру. Потрібно було заново домовитися про час занять. Зітхнула, знову школа. Потім зателефонував Алекс.

— Привіт, а чого ти такий блідий?

— Поцапався тут із хлопцями, трохи сили не розрахував. А ти начебто не вдома маєш бути...

— Я і не вдома, ми просто меблі забрали.

— Ясно. Хотів дізнатися, як у тебе справи?

— Добре, поки нудьгувати не дають. Тим паче завтра знову шкільні заняття. Мені дідусь показав зброю і хоч нормально пояснив, чому мене ніхто не навчав нею володіти. Ти уявляєш, звичайний меч, з мене зростом!

— Так, — сказав друг із ласкавою посмішкою, — дитячу зброю тобі показували?

— Ага! Трохи важкувато, але втримати можу.

— Тебе навчатимуть?

— Сподіваюся на це!

Друг дивився на мене так лагідно, що сердечко тріпотіло. Показала йому свою нову кімнату і мою колекцію ляльок, що переїхала разом зі мною. Він весь час лежав на ліжку, відпочивав і здається, просто насолоджувався спілкуванням.

— Ліє, час на обід, — зайшла мама — О, Алекс, привіт-привіт. Так, — судячи з тону мама увімкнула суворого лікаря, — що це ми бліді з синцями під очима.

— Побився... — сказав він зітхнувши.

— Доню, телефон мені, я попрацюю лікарем віддалено. А сама дуй у їдальню! Швидко!

— Але мама!

— Нема чого тобі на його синці дивитися, маленька ще.

Варто було мені вийти, вона скомандувала.

— Детальна розповідь, де болить і як. І покажися цілком. Де твої друзі?

Хлопці миттю з'явилися в кадрі. Теж були побиті й синці були на обличчі.

— І скільки їх було?

— Ну, складно сказати, — сказав Гор хрипло, — ми йшли з вечірнього тренування, додатково. І на нас напали. Скільки їх було складно сказати, ми навіть облич не бачили. Але за відчуттями нас хотіли вбити. Магістр Ялін, душка, з'явився вчасно і тільки своїм виглядом усіх розігнав. Нас, як кошенят за комір піднімав.

— Коли це сталося?

— Учора, — сказав Алекс.

— У цілителів були?

— Тоді б довелося пояснювати, як ми примудрилися побитися і з ким. А за бійки карають. До нас тут і так з будь-якого приводу чіпляються.

— Ректор?

— Ні, деякі викладачі. І якщо нас звинуватять у затіванні бійки, аж до відрахування.

— Так-с у вас вихідний?

— Так, — хлопці щось запідозрили.

— Ходити можете?

— Так.

— Тоді топайте до магістра Яліна, попрошу вам допомогти. Сходить із вами в аптеку. Переломи ребер якщо й були, то без зміщення, і з вашою регенерацією до завтра минуть. Купіть мазі, рецепти на них зараз вишлю. І ще низку препаратів за рецептами купіть. Підлікуйте себе під моїм чуйним контролем.

Магістр Ялін Маїте був радий, і вислухавши її, покивав. Потім ще сам влаштував допит хлопцям, поки йшли до аптеки. Був похмурим і серйозним.

— Не подобається мені це. Особливо у світлі, що одного паразита в академії спіймали. Теос зараз, як у хвіст вжалений носиться, онуків збирається перевести у фортецю від гріха подалі. Каже зараз там безпечніше, ніж у місті. І я схильний йому вірити.

— Лія говорила, у нас там практика буде.

— Ну раз говорила, значить, буде. Набирай Маїту і відкривайте рецепти на телефоні. Гроші взяли?

— Так, сер.

Хлопці так закупилися із запасом, що аптекарю довелося закриватися через нестачу ліків.

— Пані Маїта, навіщо нам стільки? — запитав Гор.

Йому дісталося найменше, і він міг спілкуватися, не морщачись від болю.

— Тому що це на найближчий рік. Заклинання стазису вмієте накладати?

— Ем, — хлопці дружно потилицю почухали.

— Я вмію, — сказав магістр. — На зараз залишите в себе. Решта зберігатиметься в мене в шафі, на неї й накладемо заклинання, що зберігає, і все всередині буде найсвіжішим.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍