Вікторія Хорошилова - Новий світ. Провидиця. Книга 2, Вікторія Хорошилова

— Трохи, але ти остаточно його розворушила.

Двір фортеці був великий. Ми пройшлися ним, і мама показала, де тут лікарня. Зайшли разом. З мамою привіталися. Вона одразу переодяглася в лікарняну форму і пішла працювати. Я трохи походила і пішла до дідуся. Зустріла його в коридорі, щойно зайшла до фортеці. Він мені посміхнувся і взяв за руку.

— Як ти почуваєшся?

— Нормально. А ти навчиш мене битися?

— Усьому свій час. Думаю, можна почати з легкої зброї. Типу метання ножів і стрільби з дитячого лука та арбалета.

— А є й такі?

— Так. Щоправда, зазвичай тільки хлопчаки на них навчалися. Не куксись, бачу, ти досить уперта й подужаєш. Ще треба загальним фізичним розвитком займатися.

— Я займалася сама.

— Твій батько вже відзвітував і це похвально. Трохи додамо до того, що є.

Далі до кабінету йшли мовчки. У ньому сьогодні було четверо чоловіків, не рахуючи дідуся.

— Ну що, почнемо? — запитав дідусь. — Ліє, сідай на стілець, я стану в тебе за спиною.

Стільцем він назвав високий табурет без спинки. Хм, а стіл-то тут дійсно високий. Як я цього вчора не помітила. Тут зручно дорослим саме стояти біля столу, а не сидіти. Дідусь допоміг забратися на табурет. Я подивилася на чоловіків.

— Можеш карту розгорнути.

— На завтрашній день?

— Так. Спочатку дехто подивиться, що буде, якщо підемо за початковим планом. Просто хтось трохи сумнівається...

— Я не в її дарі сумніваюся. А в тому, що ця нечисть настільки розумна. Думаю, вона чинитиме, як я вам уже казав.

— Зараз перевіримо, — сказала спокійно.

Розгорнула карту долі. Відразу знайшла виїзд на зачистку нечисті. Поки що чіткою була одна лінія і ще три в тумані. Мабуть, ті варіанти, що вони накидали, але ще не затвердили. Смикнулася, дивлячись на події, заплющила очі. Дідусь дбайливо обійняв зі спини.

— Лукас, тобі достатньо?

— Так, я зрозумів, що вони не настільки тупі, як ми й думали.

За хмиками збоку зрозуміла, що переконатися мав конкретно цей Лукас.

— Тоді давайте подивимося, що буде, якщо діятимемо за другим планом? Усі його пам'ятають?

Розплющила очі й подивилася, що карта змінилася. Чоловіки показували пальцем, що їм розвернути, і дивилися, як проходить зачистка, і, схоже, ухвалювали ще рішення.

— Не подобається мені результат! — сказав дідусь — Занадто багато людей втрачаємо! Десь ми неправильно пішли. Давайте повернемося на початок і ще раз подивимося. Ліє, ти як?

— Якщо я із заплющеними очима посиджу, карта ж працює?

— Так, тільки коли ми пальцями вказуємо, вона не розкривається, — сказав з усмішкою Лаар, як вони спокійно на цю гидоту реагують. — Для свого віку ти чудово тримаєшся. Зазвичай діти верещать, якщо це бачать.

— Ну, побач я це наживо, теж верещати буду і драпати.

— Головне, швидко бігати, — підтримав дідусь.

Допомогла їм ще раз переглянути події.

— Ось тут помилка! — вигукнув незнайомець поруч зі мною.

Із дідусевих заступників знаю тільки двох і Лукаса. А цього четвертого ще не представили. На його гучний вигук мимоволі зашипіла і частково трансформувалася.

— Ой, пробач кошеня, — одразу вибачився він.

Я й раніше помічала, що довго працювати з передбаченням і моделюванням майбутнього забирає в мене багато сил. Але думала, що з часом це мине, і я звикну. Але відчуваю, я знову засинаю. Дідусь із заступниками ледь встигли змоделювати свій похід і ухвалити всі потрібні рішення.

— Ми все, — сказав дідусь мені ласкаво.

— Сподіваюся, наступний похід не скоро у вас.

Мене зняли з табурета, і знову хтось поніс на руках. Віднесли в мою кімнату. Варто було опинитися у себе на ліжку, прокинулася і швидко скинула взуття, і тільки потім перетворилася. Спробувала лапкою підняти плед. Помітила дідуся, значить, це він приніс мене.

— Маленька моя, крихітка ще. Забирайся в тепло.

Влаштувалася під пледом і згорнулася клубком. За якийсь час відчула батька, він прочинив мій притулок і ліг поруч у вигляді великого кота. Вибралася до нього і вляглася на теплому котячому боці. Навколо мене згорнулися клубком.

— Мої хороші, — ще через деякий час почула маму, — ви на вечерю підете?

Кіт мотнув головою і показав, що я міцно сплю. Через деякий час мама повернулася до нас. Батькові довелося перетворитися і потримати мене на руках. Мама легка під ковдру, батько ліг так, щоб самому поміститися і не придавити маму. Я знову опинилася в клубку батька. Щоправда вранці якимось чином виявила себе під боком у мами у вигляді кошеняти. Прокинулася від ласкавих погладжувань обох батьків і свого муркотіння. Привстала і потерлася мордочкою об їхні обличчя. Мене стали інтенсивніше нагладжувати і говорити, що дуже люблять.

— Ось ви де! — сказала зі зітханням бабуся — Ой, моя ж ти красуня маленька!

Тепер ще й бабуся нагладжувала мене. Батько злегка зніяковіло натягнув на себе ковдру. Мама ніяк не відреагувала, що до нас зранку рано зайшли. Мабуть, звикла, що її батьки входять без стуку. Тому що за хвилину прийшов дідусь. І мене вже витягли з ліжка. Повисла пухнастою ковбасою, дивлячись на родича. Потім, щоправда, поклали на плече і стали далі нагладжувати.

— Тату, як зачистка?

— Хлопці ще не повернулися. Але, якщо не будуть відходити від плану, все буде добре.

— Дайте Лії відпочити, хоча б сьогодні!

— Добре. Хотів вас усіх запросити на сніданок. Ріку, ти б перестав ніяковіти. Ми до вас завжди так безцеремонно входили. Чи ти без піжами?

Батько тихо розсміявся, і відкинувши ковдру вбік, показав родичам тільки спину і перетворився на котика. Пішов збирати лапами свій одяг в одну купу. Потім створив собі ширму й одягнувся вже нормально.

— Відвик! — повідомив він їм.