Вікторія Хорошилова - Новий світ. Провидиця. Книга 2, Вікторія Хорошилова

— О, а це ідея!

Їсти мені принесла мама в мою кімнату. А потім повела робити екскурсію фортецею. А то я вчора, нічого так і не бачила. Ми навіть поїли в кімнаті батьків, куди їжу нам принесли. Мама насамперед показала кухню і познайомила з працівниками. Суворі люди і напрочуд одна кухарка, та й та неосяжних розмірів і чоловіки в неї в підпорядкуванні.

— Марніта, це моя донька, — сказала мама кухарці — Їй сорок три.

— Хм, худа щось сильно. Хлопці хоч вгодовані були!

— Ще б їм не бути вгодованими, жеруть усе, що не приколочено, і тортами на ніч закидаються. І при цьому нічого не болить і не прилипає вже до боків.

— Лія, їм досі іменинний торт згадує на її двадцятий день народження. Вони його з'їли в один присід.

Мені по-доброму посміхнулися.

Після кухні мама показала, де проходять загальні прийоми їжі. У просторому залі, дуже схожому на їдальню в академії, що примикає одразу до кухні.

— Принцип той самий, що й в академії, — підтвердила мої думки мама. — Ем, рідна, ти кролика зараз будеш?

— Хоча б шматочок, невеликий і вам із татом теж.

Мене з усмішкою поцілували в маківку. Підійшли на роздачу, взнали за вухатого залишеного для мене. Нам показали кролика в глибокій посудині з соусом. Дали понюхати й вибрати шматочок. Варто було вдихнути, не сперечаюся, смачний аромат. У мене різко скрутило болем живіт. Мама з чоловіком на роздачі помітили, мабуть, я сильно змінилася в обличчі.

— Доню, що з тобою?!

— Я це їсти не буду, живіт заболів сильно. Як від того соку з печивом.

Мама сама взяла страву і понюхала.

— Прибери поки що на зберігання. Розберуся, що з малятком і що їй не сподобалося.

Я вже втекла з їдальні і притулилася спиною до стіни в коридорі. Живіт пройшов, але кролика я точно не буду їсти. Мама тільки мигцем глянула на мене і пішла на кухню.

— Марніто, а хто кролика готував?

Кухарка показала пальцем на молодого чоловіка.

— Розповідай, що за рецепт.

— Пан Лаарс приніс уранці кролика і сказав приготувати якнайкраще.

— І в найкращому вигляді це як?

— Я запік його з грушами і пряними травами.

— Якими? Покажи! Тобі сказали для кого цей заєць?

— Ні.

— Це був подарунок моїй доньці.

Кухар зблід і мало не впав. Марніта спіймала його за комір і струснула.

— Дай вгадаю, ти поклав травички, що котам не можна? Давно казала, викинь ці приправи! Малятко з'їла?

— Якби вона з'їла, я б з'їла його, без приправ і солі. Вона відчула їх і їй від одного запаху стало погано. Її не так давно шкільний куратор отруїв. Підмішав у сік і печиво травички і пригостив дітей у класі. Перевертень там була тільки моя дочка і вона тільки дивом не померла.

— Пані Маїта, помилуйте, я не хотів шкодити дитині.

— Вірю. Але трави і приправи, що перевертні не переносять, спали або закопай. Інакше тебе можуть закопати.

— А що із зайцем робити він же дуже смачний... — кухар хоч і розумів свою провину, не міг підняти руку на свій кулінарний шедевр.

— Я згодую Лаару, нехай наступного разу каже, кому він приніс подарунок.

Мама пішла з кухні. А головна кухарка, подивившись на підопічного, сказала:

— Як хочеш, але дитині дістань кролика і приготуй без зайвих спецій. А ці віддай мені, особисто закопаю. Інакше нас нечисті згодують. У фортеці більшість — це перевертні.

Мама обійняла мене і погладила по спині.

— Пішли далі гуляти. Як живіт?

— Уже пройшов. Але це було страшно.

— Розумію. О, а ось і герой дня, — сказала вона із сарказмом.

— Я б посперечався, хто тут герой дня! — сказав задоволений Найтел Лаарс — Завдяки одній маленькій дівчинці ми повернулися всі живі і в міру пошарпані. Маїта, там у лікарському тебе дуже жадають побачити.

— Прийду за півгодини. І раз ніхто не дзвонить, ніхто не вмирає. А ви свого зайця їжте самі.

— Ти хотіла живого? — здивувався чоловік.

— Ні, ми б хотіли його без деяких приправ. Їх, звісно, Марніта викине і підопічному влаштує прочуханку. Але все ж, щоб уникнути інцидентів, наступного разу попереджайте, для кого це готується.

— О, малятко Лія, — зрадів дідусь, — ти нам сьогодні допоможеш?

— Можливо, — сказала мама, закриваючи долонею мені рот. — Ви спочатку самостійно попрацюйте, накидайте плани дій, а потім попросіть мою доньку вам допомогти. Їй потрібно нормально відпочивати. Вона ще не може так само, як дорослі чаклувати.

Рот був закритий і заперечити мені не дали. Але сумно зітхнути змогла.

— І найближчі півгодини у нас прогулянка з екскурсією!

— Я вже й забув, яка ти в мене сувора, — розсміявся дідусь.

Мама мені побіжно показала фортецю. Багато житлових приміщень. Є зал для тренувань. У дальній частині фортечної території скотний двір і трохи ближче псарня.

— Дітей тут немає?

— Уже немає. Усі виросли і поїхали на навчання і в містах залишилися. Сюди приїжджають на рік—два, іноді на десятиліття. Найдовше тут, мої батьки. Для них ця фортеця стала домом. І я тут народилася і виросла. Твій батько приїжджав сюди зі своїми батьками. Теос тут служив довго. Поїхав після смерті дружини.

— Через що вона померла?

— Нечисть порвала, тоді багато хто загинув. Нечисть знайшла дірку в стіні і через неї пробралася вночі. Це було дуже страшно, я була вже майже повнолітньою. Бр, вибач, не хочу згадувати, але ця ніч довго мені в кошмарах снилася. Ріка тоді тут не було. А Теос через кілька місяців після цієї події поїхав у Клівер, купив невеликий будинок і пішов працювати в поліцію. Рік каже, він після цього дуже довго не обертався. Він немов застиг і жив злегка примороженим. І тільки з твоєю появою я помітила проблиски радості в його очах. І знаю, він гуляв із тобою і будучи звіром.

— Так, тоді з Надією вони гуляли зі мною. А до цього він не обертався?

— Лічені рази.

— А поява хлопчаків його не відігріла?