Валерія Оквітань - Фермерська романтика, Валерія Оквітань

— Але навіщо ми сюди їдемо? 

— Твої ж речі треба знайти? — мов до маленької дівчинки говорив чоловік.  — Але я пропоную тобі інший варіант. Ти ще в перший вечір говорила, що хочеш переїхати. Я даю тобі можливість спокійно забрати речі з вашої квартири.

— А хіба це буде правильно?

— А хіба ти благодійниця? — тон в тон запитав Женя.

— Ні, — відповіла понуро.  

— Тоді не бачу причин для самоїдства. Він тебе зрадив. Мстити ти не хочеш. Отже, краще дистанціюватись. Я пропоную тобі вирішення проблеми, — він знизав плечима, ніби така пропозиція була цілком логічною. Хоча, напевно в його голові це виглядало саме так.

— Мене звільнили з роботи.  Я не маю великих заощаджень, для того аби знову орендувати квартиру в Києві. Всі кошти пішли на організацію весілля. Того, якого, як ти розумієш, вже не буде, — Тася намагалась привести вагомі аргументи чому вона не могла поїхати в рідне місто. Але навіть їй самій здавалось, що вона просто намагається запевнити себе, що все було нормально. Що нічого серйозного не сталося. 

Але сталося.

Їй зрадили.  І від цього було дуже прикро. І соромно. 

— Хочеш жити з ними шведською сім’єю? 

— Фу, — скривилась, як тільки уявила таку перспективу.

— Ну якщо “фу”, то я пропоную тобі пожити у нас. Ти бачила, місця вистачить. Ніхто з домашніх проти не буде. 

— Ти в курсі, що чиниш зараз точно так само, як і твоя мати? — дівчина жартівливо заграла бровами, відвертаючи увагу Євгена від власних сумнівів щодо його пропозиції. 

— Яблунька не вродить грушку, — засміявся.

— Я серйозно, Женю, — це було ледь не вперше, коли Тася звернулась до чоловіка настільки неформально. — Я не готова з Льонею зустрічатись. І її бачити теж не хочу.

—  Я теж не жарти розповідаю. Подумай про це. Двері нашого будинку для тебе відкриті,  — повільно кивнув. — Я й справді тебе розумію, але ховатись від них довго не вийде. Рано чи пізно вам не пощастить зустрітись. І краще зараз. Покажи тому козлу, що тебе не  зламала його зрада, навіть якщо тобі зараз боляче. 

— Ти так про це впевнено говориш, — сумно відізвалась Тася, розуміючи, що чоловік має рацію.

— Бо я теж знаю що таке зрада, Таю. Легше одразу відрізати всі кінці…

Дівчина й не звернула увагу на те, як назвав її чоловік. Не до того було, важливо було, те що вони були в одному човні. Йому теж зраджували. 

Він знову стиснув кермо. Згадувати про колишню бажання не було, але інакше пояснити Євген точно не зміг би.

— Розкажеш свою історію? — Тася повернулась до нього. Знала що не варто було лізти в душу, але чоловік сам заговорив про свої стосунки.

— Історія довга, — скосив на неї погляд.

— До Києва вкладешся? — хитро перепитала, показуючи, що таки прийняла рішення.

— До Києва ти встигнеш послухати її мінімум тричі.

— Тоді поїхали.

Здавалось, Євгену тільки така команда і потрібна була, бо він натиснувши педаль газу вирвався вперед. Ледь-ледь посміхнувся, підмічаючи, що дівчина була легка на підйом.

Її колишній бовдур, якщо не розгледів в ній цю рису. Вона не була “забитою” дівчиною. Навпаки, легко контактувала з іншими, могла підтримати бесіду. І головне - вона не грала на публіку. Тася була щира у своїх почуттях, навіть якщо й намагалась їх приховати.

І все-таки вона була немов з кришталю - один необережний рух, і вона могла впасти та розсипатись. Якщо ця зрада її підкосила, то інший подібний випадок дівчина вже б не перенесла так легко.

— Поїхали, — мовив він, будучи впевнений у своєму рішенні допомогти дівчині нарешті позбутись від горе-родичів та зрадника-колишнього.