Майкл МакКланг - Пропала злодійка, Майкл МакКланг

Сум‘яття. Я вимкнув тепер марні обереги Цитаделі й неймовірним телепатичним поштовхом змусив головні двері відчинитися. Для надійності я додав пекельне завивання. Я сумнівався, що війська Вен скористаються запрошенням і увірвуться всередину, але справа не в цьому. Річ у тому, що буде далі.

Паніка. Ми злилися з болем в одне ціле. Я поділяв цей біль з усіма, хто був внизу. Коли я кажу поділяв, це означає я направляв його вниз, подобалося це їм чи ні. Я докладно пригадав, яке це відчуття втратити око і обрушив його на непроханих гостей.

Я був задоволений криками. Хтось вигукнув “Стійте!”, і я зрозумів, що принаймні кілька з них скористалися відчиненими дверима.

Через кілька секунд Гаммонд вдалося послабити моє закляття, але вона не могла розвіяти його цілковито. Я змінив тактику. Я викликав жах, який відчував хлопцем, коли Тейолі захопили нашу родову садибу і я чув, як до мене методично, кімната за кімнатою, наближалася смерть.

Гаммонд знову вдалося послабити найгірші наслідки. Як не крути, емоційна магія – лишень форма ілюзії. Але більшість з її солдатів не були загартованими в боях ветеранами. Це були власники магазинів, дрібні торговці й ремісники. Судячи зі звуків багато з них зараз накивали п‘ятами, або через відчинені двері, або назад через таємний прохід в кухні.

Але не всі.

З пів десятка озброєних людей в латах помчали по сходах, по два одночасно. Перша пара мала щити і мечі, друга – арбалети. Не знаю, чим була озброєна третя пара, бо над рівнем підлоги видніли тільки їхні голови, коли я скосив їх своїм Мистецтвом.

За раз я можу ліквідувати тільки одну людину. Проте я можу вичарувати лезо довжиною з віз і тонке наче бритва, яке проріже скільки завгодно тіл і панцирів, хоча це й критично осушує моє джерело.

Різноманітні частини солдат посипалися в хаосі крові й криків вниз по сходах.

Я підсилив чарами голос, зробив його трохи нижчим і значно голоснішим, і промовив до тих, хто залишався внизу.

-- Я вб‘ю вас всіх.

Я відчував, як Гаммонд гарячково намагалася вселити мужність в колективну голову своїх військ, проте вона значно краще володіла сенсорними ілюзіями ніж емоційною магією. І моє джерело було глибше ніж в неї. Я дав їм відчути розпач, яку відчував, коли Король Тіней змусив мене катувати Амру, заливаючи розплавлений свинець у її кістки.

Цей вид магії не належав до моїх улюблених, і я в ньому не надто розбирався. Але не потрібно бути досвідченим теслею, щоб забити молотком цвях. Не потрібно бути менестрелем, щоб закричати. Я махав міцніше і кричав голосніше, ніж Гаммонд, а майстерність під три чорти. У Гаммонд не було джерела, щоб змагатися зі мною на рівних, і вона це знала.

-- Якщо хочеш, щоб твої слуги жили, -- вигукнула вона до мене. – Припини негайно.

-- Ти говориш так, наче вони ще живі.

-- Двоє більш-менш цілі. Один виживе, якщо його негайно доглянути.

-- В мене тільки твоє слово, що признай, важить не надто багато.

Я почув, що вона щось бурмоче. Скрипнули якісь меблі. Тоді почувся голос Марла.

-- Вона не бреше, магу.

Гаммонд була цілком здатна вдати чийсь голос.

-- Скажи мені, в якому всі стані. Поіменно, будь ласка, Марле.

-- Крейда живий, але отримав удар в голову і зараз у відключці. Тон мертвий. Кіль дихає, але тридцять сантиметрів сталі прибило його стегно до шафи. – Він замовк. Коли він обізвався знов, його голос звучав тихіше. – З нього вилилася купа крові, магу, і вона не припиняється.

На мертвих богів. Я не міг здатися Гаммонд. Вона просто вб‘є мене, а тоді прикінчить їх. В неї не було вибору. Напавши на Цитадель, яку я проголосив своїм святилищем, вона зайшла надто далеко і вона це розуміла. Вона знала, що раніше чи пізніше, я змушу її заплатити. Навіть якщо я присягну, що не буду переслідувати її, вона не повірить.

Мовчання затягувалося. Через заґратоване вікно я почув тихий рев, далекий грім відкритих горлянок і горнів. Я обережно виглянув.

Вен атакувала барикади. Буквально всі найманці, що байдикували біля будинків шляхти, спускалися з гори, готові до битви. Десь поза полем мого зору сталь дзвеніла об сталь, відлуння неслося по горі, разом з криками болю і лихоманкою бою.

-- Гаммонд, -- вигукнув я.

-- Що?

-- Ти зараз програєш свою війну. Вен пішла на штурм, і я дуже сумніваюся, що це закінчиться добром для твоєї сторони, якщо я буду сковувати і відволікати підмогу.

Я почув, як вона рухається, мабуть, щоб глянути самій. Тоді почув її лайку.

-- Пришли до мене моїх людей, -- сказав я їй. – І присягаю своїм ім‘ям і своєю силою, що не стану заважати твоїм людям залишити Цитадель. Або не присилай, і тоді побачиш, я зроблю все можливе, щоб ви зазнали невдачі.

Тепер настала її черга грати в мовчанку.

-- Час втікає, Гаммонд.

-- Хай тобі дідько, -- сказала вона. Тоді я почув крик Кіля. Тоді він почав вживати слова, за які мене в дитинстві лупцювали. Тоді вони з Марлом з‘явилися на сходах, Марл його підтримував.

-- Йому потрібен турнікет, -- сказав Марл, опустивши Кіля на підлогу. – Я йду за Крейдою.

І пішов.

Кров дійсно невпинно лилася зі стегна Кіля. Він вже зблід, губи побіліли. Я зірвав свій пояс і обмотав йому стегно над раною, але не міг стягнути міцно самими руками. Я потребував палиці, або ще чогось довгого і твердого, щоб міцніше скрутити пояс.

Я оглянув кімнату, яка була порожньою, за винятком скринь, ліжка – чиї дерев‘яні ніжки були надто товстими – і вкритого полотном