Таня Толчин - Туманний Острів, Таня Толчин

Глава 17

Сессіл прямувала по стежині крізь ліс із трьома чоловіками. Попереду йшов Рассел, за ним Джегг із Ноелом, які взяли із селища на всяк випадок ноші.

Крокуючи позаду усіх, Сессіл намагалася не дивитися на широку спину капітана та взагалі триматися подалі від цього чоловіка. Усі йшли доволі швидко, в напруженому мовчанні, адже невідомо, кого занесло на острів цього разу.

Дорога зайняла більше години. Коли чоловіки та цілителька вийшли до берега, то побачили лежачу на вогкому піску зовсім юну, геть бліду та непритомну дівчину. Із одягу на ній була легка бузкова сукня, на майже дитячому, мов у ляльки обличчі проступали веснянки. Вуста геть побіліли, здавалося, дівчина не дихала… Сессіл першою підбігла до неї та присівши навколішки, схопила тонкий зап’ясток та помацала пульс.

— Вона ще жива… — прошепотіла цілителька із полегшенням, оглядаючи незнайомку. – Які ж нелюди привезли її сюди? – поклавши долонь на дівочий живіт, Сессіл раптом завмерла. – Вона очікує дитя… навіщо ж так із нею вчинили? – голос цілительки тремтів, серце стиснулося з жалю, а у темно-синіх очах розливалися солоні озерця сліз.

— Покладемо її на ноші та віднесемо до селища, — мовив спокійно та відсторонено капітан, наче те, що наразі відбувалося, геть його не хвилювало… А можливо, чоловік досить вміло приховував свої емоції?

Сессіл усю дорогу до селища йшла поруч із ношами, на яких лежала непритомна дівчина. Цілителька періодично перевіряла пульс та напружено вглядалася в біле, мов мармур, обличчя незнайомки. Дівчину несли Джегг та Ноел, а капітан йшов попереду усіх. Коли вони проходили повз печеру Стража, ящур висунув з темряви свою велику ікласту морду, наче спостерігав за мандрівниками немигаючими бурштиновими очиськами. Схоже на те, що незнайомку він пропустив.

Діставшись селища, чоловіки занесли дівчину до кімнати цілительки та поклали на ліжко.

— Я принесу тобі матрац, щоб ти не спала на мішку з соломою, — звернувся до Сессіл капітан.

— Дякую, але мішок мене цілковито влаштовує, — холодно відповіла цілителька, навіть не дивлячись в бік Рассела, а він лише здивовано здійняв брову. Що ж це раптом трапилося із завжди привітною та усміхненою Сессіл?

Після того, як чоловіки залишили оселю цілительки, вона розстібнула ґудзики сукні лежачої незнайомки та жахнулася, заціпенівши на мить… На тендітному тілі були багаточисельні синці й гематоми, схоже на те, що бідолаху сильно били…  Судорожно видихнувши, Сессіл вкотре дивувалася жорстокості людей.

«І що ж накоїла та дівчина? Чому з нею так вчинили? Вже добре, що ящур пропустив…» — цілителька нанесла загоювальну мазь на ушкоджені ділянки шкіри, а потім відкрила дівчині рот та влила за допомогою ложки зілля.

Раптом незнайомка почала рвано та хрипко дихати, її повіки здригнулися. Вона відкрила очі, ошелешено дивлячись на цілительку та ледь чутно прошепотіла:

— Де я?..

— В безпечному місці, я потурбуюся про тебе, — лагідно мовила Сессіл. – А зараз тобі необхідно випити зілля та заснути… Як твоє ім’я?

— Неллі, — кволо прохрипіла дівчина, ледь піднесла свою тремтячу руку та поклала долонь на живіт, в великих сірих очах блищали сльози. – Я при надії… Що з моїм дитям? Чи житиме?

— Я зроблю усе можливе… — цілителька гірко зітхнула, адже ще сама не знала, чи виживе те дитя після того, що довелося знести бідолашній матері. — Вам треба спати, відпочивайте, — Сессіл турботливо накрила Неллі ковдрою, вийшла надвір та попрямувала в бік кухні.

Джинні розкладувала страви на столах, а решта жінок кинулися розпитувати Сессіл про новеньку та пропонувати свою допомогу. Цілителька з легким серцем зауважила, що в цьому селищі немає жорстокості. Наче обираючи людей, Страж створив мікро-суспільство, де знедолені та несправедливо покарані знайшли свій прихисток.

Вечірнє селище Туманного Острова освітлювалося багаточисельними лампадками, які мешканці розвішували на гілках дерев та біля входів до хатин, створюючи дивовижну затишну атмосферу. Жінки вже готували вечерю, очікуючи втомлених денною працею чоловіків, які наразі прямували до купальні або встигли скупатися в озері.

Наспіх повечерявши паляницею і горнятком відвару трав, Сессіл попрямувала до своєї пацієнтки із мискою каші та відвареними яйцями, несучи їжу на дерев’яному підносі.

Ввечері Неллі вже було краще, зголодніла дівчина жадібно накинулася на їжу, поки Сессіл готувала для неї черговий відвар.

— Ось, випий трохи… — вона простягнула велике глиняне горнятко, яке виготовив Джо. – Із твоєю дитиною наче все добре, поки не бачу підстав для хвилювань… Чому так жорстоко з тобою вчинили? – Сессіл запитала майже пошепки, задумливо дивлячись на лампадку в кімнаті.

— Я нічого поганого не зробила, — Неллі почала свою розповідь, а в сірих дівочих очах розливалися смуток і біль. – Покохала я одного парубка із заможної родини, він відповів взаємністю… пообіцяв створити пару… повірила я йому та віддала себе, адже впевнена була в ньому… коли дізналася, що при надії, зраділа неймовірно та розповіла відразу йому… Та парубок той раптом розлютився, почав кричати, що не його то дитя та вигнав мене із свого будинку… Батько мій сказав, що знати мене не бажає, бо осоромила родину. На нашому лардонському острові доволі суворі і жорсткі закони щодо жінок. Позашлюбні діти в нас явище неприпустиме, мене засудили, як блудницю… — Неллі витерла сльози, які котилися по щоках. – А потім мене жорстоко побили та відвезли на Туманний Острів…

— Мені наразі слів бракує… — Сессіл тяжко зітхнула та сіла на краєчок ліжка. – Не розумію я жорстокість лардонських чоловіків… Та може і на краще, що ти зараз саме з нами. В селищі тебе ніхто не образить…

Раптом пролунав гучний стукіт у двері, коли цілителька відчинила їх, на порозі стояв капітан з матрацом в руках.

— Приніс, як і обіцяв, — чоловік впевнено увійшов до кімнати та поклав свою ношу біля пічки, а Сессіл лише здивовано кліпала очима.

— Дякую… — пробурмотіла вона та відвернулася від Рассела, а він лише мовчки стрімко покинув кімнату.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍