Світлана Литвиненко - Небезпечний фоторепортаж, Світлана Литвиненко

Розділ 18

-У тебе така гладенька та бархатна на дотик шкіра і пахнеш ти солодко. І це зводить мене з розуму,- сказав Назар і між ним та Діаною знову спалахнула іскра пристрасті, бажання близькості,- я тебе кохаю, мій солоденький зайчику.

 -І я тебе кохаю,- відповіла Діана обіймаючи його.

-Ти вийдеш за мене заміж?- запитав він потім.

-Зазвичай у ліжку такі пропозиції не роблять,- посміхнулася Діана, притулившись міцніше до нього.

-Це попередньо, офіційно теж зроблю, щойно куплю каблучку. Тоді стану на одне коліно і запитаю у тебе,  Діано, чи зробиш ти мене щасливим? Чи вийдеш ти за мене? Та я гадаю, що відповідь повинна бути однакова, що зараз, що потім. Чи як?- він подивився їй у вічі, проводячи рукою по щоці,- так яка твоя буде відповідь…

  Та Діана не встигла відповісти, бо в двері наполегливо дзвонили. А потім навіть у вікна почали стукати і гукати Назара.

-І кого лиха година принесла у такий момент. Та ще саме тоді, коли я відпустив охоронця додому,- Назар не задоволено відірвався від дівчини, вислизнув із ліжка та накинув на себе халат,- зараз я швидко розберуся і повернуся і ми продовжимо нашу розмову.

-Ти почуєш мою відповідь,- Діана посміхнулася укутавшись у ковдру,- повертайся скоріш.

-Я миттю зайчику,- і Назар вийшов із спальні.

  Підійшов до дверей, готовий вилаяти непрошених гостей і послати куди подалі. Та щойно він відчинив двері, то відразу завмер на місці.

-Синку, ми вже майже годину стукаємо, а ти не чуєш,- на порозі стояла Олена, мати Назара зі своєю подругою,- ворота чомусь при відкриті, охорони ніде не видно, будинок навпаки замкнутий, телефон твій не відповідає. Мені аж моторошно на душі зробилося. Вже почала думати, що сталося щось.

-Здраствуй Назаре,- привіталася італійською Клавдія, мати Адріани.

-Оце несподіванка,- Назар поцілував матір, а потім Клавдію,- запевняю, нічого поганого не сталося. Охоронець додому пішов, мабуть і ворота забув зачинити. Так, яким вітром вас сюди занесло?

  Жінки зайшли до будинку, поспіхом проходячи до вітальні, скинули верхній одяг, присіли на диван.

-А ти чого це серед білого дня у халаті ходиш?- запитала Олена.

-Не встиг ще одягнутися. Ви тут посидьте, а я приведу себе у порядок. Потім кави вам приготую. І все ж чого ви тут?- та Назар здогадувався про причину цього несподіваного візиту.

-Приїхали помирити тебе з Адріаною,- сказала Олена,- а то вона зателефонувала І сказала, що ви розбіглися через те, що ти знайшов собі іншу. Як же ти міг синку втратити таку наречену.

-Так це я знайшов іншу,- обурився Назар.- У неї навіть не вистачило сміливості сказати правду, що вона виходить заміж за українського автогонщика. Офіційно вже об’явили.

-Знаємо, нас вже повідомили і в газетах тільки про це і пишуть. Це вона з горя. А що їй лишалося, коли ти її на іншу проміняв,- почала захищати свою доньку Клавдія,- та ми допоможемо все виправити. Ви знову будете разом.

-Ми не будемо разом, бо я кохаю іншу і хочу одружитися саме на ній,- Назар сказав це твердо, щоб у жінок не виникало сумніву.

-Отож ти не заперечуєш, що у тебе є інша,- Олена зі скочила з дивана,- вона мабуть тут і тому ти маєш такий вигляд. Безсоромна, розлучниця.

-Мамо перестань,- Назар теж повисив голос,- вона взагалі тут ні до чого. Розумієш, ми з Адріаною розійшлися не через неї. І взагалі, яка тепер різниця. Всі задоволені. І ви сприймайте усе як є. Кожен робить свій вибір.

-Твій вибір вже давно зроблений, Олена ніяк не могла заспокоїтися,- ти мене і Франка зганьбив перед нашими друзями. Клавдія мені так соромно перед тобою.

-Я звичайно засмучена, але може нам варто прислухатися до того, що говорить Назар,- Клавдія теж підвелася з дивана і підійшла та злегка обійняла Олену, намагаючись її заспокоїти,- головне щоб діти були щасливі, а ми якось переживемо.

-Золоті слова. Я все- таки піду переодягнуся,- і Назар пішов до спальні незадоволено киваючи головою.

  Діана все чула, бо вони наскільки голосно розмовляли, що їхня розмова доносилася до її вух. Вона встигла одягнутися, настрій зовсім впав. Зайшов Назар.

-Вибач зайчику,- сказав він ніжно намагаючись її обійняти та Діана відійшла.

-Нам не бути разом, ми з тобою по різні сторони. І твоя родина ніколи мене не прийме.

-Моя мама хороша людина, ти в цьому переконаєшся щойно познайомишся з нею по ближче,- Назар почав швидко переодягатися,- просто вона зараз не розуміє до кінця, що помиляється. Діано, будь ласка не треба себе накручувати. Усе буде добре.

-Твоя родина хотіла бачити поруч з тобою Адріану, а не мене,- Діана сіла на ліжко.

-А ну, швидко підводься,- Назар одягнув джинси та свекор,- пішли зараз зі мною і я вас познайомлю.

-Я взагалі-то не боягузка, але зараз мені страшно і ноги у мене тремтять. Я не піду, і не буду взагалі виходити з кімнати. Може через вікно…

-Діана ти себе чуєш?- перебив її Назар,- ти смілива дівчина і ти це не один раз доводила і я не повірю, що ти зараз злякалася познайомитися з моєю мамою.

-Пішли,- Діана різко змінила своє рішення,- хай буде, що буде. Але образ у свою адресу я вислуховувати не стану.

-Їх і не буде,- Назар взяв Діану за руку і вони пішли до вітальні.

  Олена з Клавдією щось обговорювали на італійській. Та було зрозуміло, що їхні доводи суперечили одні одній.

-Мамо, Клавдія,- звернуся Назар до жінок міцніше стискаючи руку коханої,- познайомтеся з Діаною.

-Доброго дня,- привіталася Діана намагаючись триматися впевнено гадаючи хто з них є хто.

  Олена та Клавдія відразу повернулися до них і пронизили Діану поглядом з голови до ніг оцінюючі її.

-Добрий день,- якось одночасно привіталися жінки у відповідь.

-Діано, це моя мама Олена Миколаївна,- Назар вказав на чорняву жінку, яка виглядала набагато молодше за свої роки і була одягнена зі смаком,- а це Клавдія.

  Клавдія відразу простягнула руку Діані, привіталася з нею. Саме тоді Діана побачила, що Адріана схожа на свою маму. Клавдія трохи розумілася на українській мові.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍