Валерія Дражинська - Ти отруїв мене собою, Валерія Дражинська

20

Пропустила момент, коли це почалося. Недобре почувалася ще під час останньої розмови з Батуром, тільки не надала цьому значення. При ньому в мене завжди відбувається дивне з організмом. Але зараз було реально зрозуміло, що в мене висока температура. Усе тіло ломить та горить. Найголовніша ознака, знайома ще з дитинства, - проводиш рукою по волоссю, а слідом табун мурашок. Захисний сон повністю не приходить. Перебуваю в противному стані між ним та дійсністю, що, м'яко кажучи, відстійно. Предмети, що періодично виникають переді мною, набувають неосяжних розмірів. Це тисне на мене, так само, як і черепна коробка на мізки. Погано!

Мій особистий тюремник дуже довго не приносить чергову порцію їжі. Чи мені так здається? Зараз би не відмовилася від гарячого чаю. З лимоном. З медом. З антибіотиком, зрештою.

Коли лунає довгоочікуване клацання відкривання дверей, я вже на межі. Бачу, чую, розумію, але не беру участі в тому, що відбувається. Здається, що руки і ноги не мої, а ніби окремо. Олімпійка завдяки спеці я розстебнула, і вона тільки дивом прикриває груди. Хоча диво, швидше за все, ні до чого. Мій третій розмір не дає змоги тканині повністю покинути ввірену йому територію. Ліфчик я відразу відкинула, як непотрібну ганчірку. За мого об'єму і без лямок він годився лише під сукню, яку нещодавно безпардонно порвали на мені. 

- Батуре, тут це... дівчина... здається того...

Ось це я розумію - пояснив так пояснив! Хотілося заричати від обурення. Я тут помираю, можливо, у прямому сенсі цього слова, а він бурмоче так, наче першокласник, що провинився перед директором школи.

- Я не знаю. Вона тут напівгола, мокра, червона та погляд якийсь ненормальний, - ну не виходить у людини адекватно роз'яснити ситуацію, чого вже там? – Зрозумів!

Що він там зрозумів? З останніх сил намагаюся натягнути на груди олімпійку. Насправді відбувається марна і млява спроба зрушити тканину, яка призводить до зворотного - до оголення. Поруч лунає судомне покашлювання.

- Ти б це... Каріна, прикрилася, чи що..., - яке слушне зауваження!

Гучний гуркіт ріже й так нездорову голову. Очі самі по собі відчиняються. Двері привіталися зі стіною. Переді мною дуже злий Батур. Охоронець злякано від нього задкує. 

Мій особистий демон підходить до мене і насамперед застібає олімпійку. Потім торкається чола.

- Бл*дь! Кирила до мене. Швидко! - підхоплює на руки і я, моментально заспокоївшись, вимикаюся.

Періодично приходжу до тями. Болнючий укол у руку. Якусь огидну рідину насильно залито в рот. Сильна рука не дозволила ухилитися. Довелося все проковтнути. Знову темрява, крізь яку незабаром відчуваю теплі руки на своєму тілі, що роздягають мене. Розумію чому це не викликає відторгнення. Я перебуваю в коконі його запаху. Умиротворена засинаю.

Прокидатися було дивно. У тілі виникла неймовірна слабкість, а в голові повний сумбур. Я не розуміла, де перебуваю. У кімнаті була напівтемрява, але вона здавалася смутно знайомою. На вулиці темніє чи світлішає?

У спробі підвестися й уважніше озирнутися, невпевнено перевертаюся. Погляд одразу ж ловить поруч на ліжку чоловічу фігуру, що зручно розташувалася. Від несподіванки різко смикаюся. Упасти на підлогу мені не дає міцне захоплення на руці.

- Обережно, Каріно. Щось ти надто жвава, - Батур говорить як зазвичай спокійно.

- Вибач, я злякалася, - видихаю полегшено та відразу ж реагую на його присутність в одному ліжку зі мною.

Попри загальну млявість я вже готова для нього. Тіло за секунду видає всі ознаки жіночого збудження. Мозок захоплено плавиться. Це стає вже смішно! Але я дозволяю собі лише посміхнутися. 

- Що тебе розвеселило? - його великий палець не поспішаючи починає пестити шкіру на моєму передпліччі.

Блакитні очі уважно розглядають обличчя. Ніжно, хоча швидше за все мені так здається, обводить поглядом контури, акцентуючи увагу на губах. Мимоволі прикушую нижню. Рука на моїй стискається, але палець не припиняє кругових рухів. З ним навіть, здавалося б, не винні торкання відбуваються на межі! Усередині все вирує від напруги, якій терміново потрібен вихід. Я вже готова благати його. Коли він поруч усе втрачає сенс. Нехай навіть потім уб'є мене. Все одно!

- Батур... я... - хрипло починаю, але він мене зупиняє, хитаючи головою. 

Тягне злегка на себе і торкається долонею чола.

- Тобі потрібно поїсти й випити пігулки. Ти мені живою потрібна. А поки що ти занадто слабка.

Неприємне повернення! Ось і здрастуй світ навколо. Звичайно я йому ще потрібна! Справа ж не закінчена. Стає шкода себе та прикро до сліз. Не може просто трахнути мене? Невже я йому так огидна? 

Але коли Батур встає з ліжка і йде, в ніздрі одразу ж б'є мій власний запах. Запах поту. Та й тепер уже відчуваю, що тіло неприємно липке. М-да! Дивуюся, як він узагалі поруч зі мною лежав.

Поки я вмираю, уткнувшись у подушку, від сорому, образи, збентеження та все ще незадоволеного бажання він повертається.

- Зараз тобі принесуть поїсти. Потім вип'єш ліки.

- Я хочу в душ, - глухо бурмочу в подушку.

- Спочатку зробиш те, що я сказав! - голос звучить спокійно, але ослухатися страшно.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍