Валерія Дражинська - Ти отруїв мене собою, Валерія Дражинська

- Закінчила? Ходімо, - охоронець демонстративно широко відчинив двері і, з поклоном, розправив руку, вказуючи на вихід.

- Блазень! - буркнула, обходячи його.

- Для тебе, красуне, хто завгодно, - полетіло веселе в слід.

У холі, на моє полегшення, у кріслі сиділа знайома брюнетка, яка радісно мені посміхнулася, тільки-но побачивши. Вона або не має видів на Батура, або не вважає мене конкуренткою. Схиляюся більше до другого варіанту. За такого достатку тестостерону будь-що інше здається неймовірним.   

Ми зупиняємося біля чергових непримітних дверей. Короткий стукіт і я в особистому котлі диявола. Де хочеться, але неможливо отримати бажане. 

- Вільний! - спокійно наказує Батур, після чого мого охоронця і сліду не видно.

У нього приспущені штани. Триматися тільки на чесному слові. Понад сексуально. Верх відсутній. М'язистий торс виставлено на загальний огляд. Щоправда, наразі тільки мого. Не суть! Волосся скуйовджене, немов після сексу. Роздивляюся його ніби ревнива дружина. Розірвати чи зґвалтувати?

- Каріна? - у голосі лише питальні нотки, не більше.

А як же інакше? Я сама напросилася на його особисту територію. Сам він холодний та байдужий. Нічого нового! Невже не бачить, що робить зі мною?

- Я збрехала! Вибач!

- Продовжуй, Каріно, - наказує незворушно, важко зітхаючи.

А чого я очікувала? Зустріч із розпростертими обіймами? Судорожно ковтаю. У чому моя провина на таку реакцію? Батур втілення всього чоловічого. Хіба я могла залишитися байдужою? Не піддатися на суцільну жіночу спокусу?

- Богдан мені розповідав про якийсь існуючий універсальний ключ до рахунків майже усіх банків світу, - видаю як на духу, - І що в нього з'явилася до всього цього якась важлива штука. Типу доповнення, без якого ключ марний. Не дійсний. І він знає як це використати у свою користь. Тільки йому потрібен час. Думала фантазує. Виявилося, як вийшло. Усе! - видихаю, немов склала важкий іспит, і продовжую вже більш спокійно, - Він розповів це десь рік тому. Перед тим як зник ще раз нагадав. Не знаю навіщо.

Батур підходить та ніжно гладить по щоці. Хочеться, немов кішці припасти до його долоні й пеститися. Але! Ні! Мене накриває сказ. Чому я так себе веду? Безрозсудно.

- Не чіпай! - пізно, абсурдно та невчасно.

Я відскакую в бік виходу. Усе це розумію не я одна. Шию обхоплює долоня. Сильно, але терпимо!

- Чому ти мене врятував тоді? - хриплю я, мені вже втрачати нічого.

- Тоді ти була заручницею ситуації, а зараз ключова фігура, - важко дихає в обличчя, але кардинальних заходів не вживає.

Хочу його навіть у такій ситуації:

- Я заручниця ситуації?! Але там багато таких людей було. Виніс же ти мене.

Обводить моє обличчя жадібними очима та каже всупереч:

- Мені здається, що в тебе склалося хибне враження про моє ставлення до тебе. Чомусь ти думаєш, що в безпеці поруч зі мною. Що я вічно буду тебе рятувати. Даремно! Ти навіть не уявляєш, що стоїть на кону. Жодна жінка у світі не має такої значущості. Жодна людина не має. Ти, маленька, себе переоцінюєш! Якщо знадобиться, я сам особисто різатиму тебе на шматочки, щоб вилучити потрібну інформацію з твоєї гарненької голівки. Бо й досі гадаю, що сказала ти мені не все. Але дам тобі шанс.

Я дивлюся в його очі та не бачу нічого. Він має рацію - я справді була впевнена, що йому не байдужа. Мабуть минуле тримало тільки мене.

- У тебе є час до ранку. Не витрачай його на ілюзії.

Аудієнцію закінчено. Він кличе охоронця і наказує відвести мене назад у підвал.

Сподобався роздiл? Чесна оцінка допоможе авторові у написанні книги. Анонімно