Ліана Меко - Хибне щастя, Ліана Меко

- Гаразд. Годиться. - Потім кинув кудись убік лукавий погляд і додав. - Хоч потрахаюсь...

– Що? Ні! – скрикнула я, витріщивши очі. – Виключено. Ти ж джентльмен! - Окинувши хлопця засуджуючим поглядом, додала я. Він цокнув язиком і закотив очі, зітхнув так трагічно, ніби я на тортури його відправляла, і я, тихенько хихикнувши, вирішила трошки пожаліти хлопця. - Ну добре, в якості поблажки ... можеш її поцілувати. Або навіть ні, не так… - Я підвілася, подумавши раптом, що для чоловіка це буде швидше не поблажка, а зовсім навпаки, і розплившись у садистській посмішці, додала. - Це також умова. Ти поцілуєш її, але далі не заходитимеш.

Ваня хмикнув, дивлячись на мене з якимось дивним прищуром, самовпевненим таким, що в мене на якусь мить навіть виникло неясне, але дуже нав'язливе почуття, що я роблю велику помилку, ступаю в ж свою пастку, адже цей хлопець завжди на два кроки попереду.

- Домовилися. – швидко кинув Ваня.

Я вдоволено оскалилась.

- Щоб ти знав, шлюб – це не лише застаріла традиція, порожня, вже не актуальна формальність чи просто статус. Я вже не кажу про екстремальні, критичні ситуації, в яких знадобиться право не свідчити проти свого партнера в суді, відвідувати його в реанімації, отримувати свідоцтво про смерть і успадковувати майно. У повсякденному житті навіть важливіші такі плюси шлюбу, як можливість вибирати з широкого спектру іпотечних програм для сімейних пар, купувати сімейну страховку, подавати документи на візу за себе та за свого партнера, отримувати громадянство країни чоловіка, чи дружини за спрощеною процедурою. Причин, у тому числі юридично обґрунтованих, маса. Ти як майбутній адвокат мав би це знати. - Випалила я, склавши руки на грудях і задерши ніс, дивлячись на хлопця з переможною усмішкою.

Ваня на секунду навіть розгубився - злегка насупившись, він вислухав мій повчальний монолог, потім почухавши потилицю, пробурчав.

- Я про це якось не думав.

- Ну то зрозуміло. – хмикнула я. Знову хотіла сказати, щось на кшталт «наркоманам не властиво думати», але вчасно схаменулась – все ж таки я вмію вчитися на своїх помилках. - Для цього ж необхідно зробити інтелектуальне зусилля. - Додала, як би ненароком, і ляснувши себе по колінах, сповзла з стільця, маючи намір нарешті повернутися до свого супутника. - Готуйся до побачення, Іванку. - На завершення знущально підтримуючим жестом я поплескала хлопця по плечу, потім підвела очі до стелі і, на той момент нічого не підозрюючи про його підступний задум, в передчутті потерла руки.

- Ух, багато б віддала, щоб подивитися на цю подію. Ваня веде дівчину на побачення. Господи, бідолашна дівчинка, за що їй це…

- Так-так, бідолаха. Не хвилюйся, побачиш. -  Відгукнувся Ваня глузливим тоном, що змусив мене знову глянути в його обличчя і вмить напружитися. – Я запрошу тебе.

– Що? - Я ляснула очима, миттєво стираючи з обличчя дурну усмішку. Весь мій веселий вигляд ніби змило холодною протверезною хвилею. – Мене? Н-ні, мене не можна.

- Точно? - З награним занепокоєнням простяг хлопець, і я знову незрозуміло моргнула. - Впевнена?

- Т-так. - Кивнула я ствердно, однак дуже невпевнено.

- Як шкода... Ну, тоді все... Я свою справу зробив. - Демонстративно обтрусивши руки, Ваня широко посміхнувся.

- Тобто?

- Завдання було більш ніж певним – запросити. Я запросив, ти  - відмовилася. Діло закрите. Крапка.

Я вхопилася за стіл від того що мене різко похитнуло. Як? Як я могла так облажатися?! Як я могла забути, що маю діло з досвідченим гравцем! Тут блеф на кожному кроці!

Оце так промах. Я швидко заморгала, і почала хапати ротом повітря. Від обурення, що мене накрило, мені його дуже не вистачало. Хотілося з розмаху стукнути засранця по голові чимось важким.

Яке нахабство! Яка зухвалість! І яка, чорт забирай, передбачливість!

Ну, що за негідник? Ну як йому це вдається – завжди виходити переможцем із будь-якої гри? Він переможе у будь-якому випадку. Я ж залишусь у програші і програвши спір і вигравши його. Я мало не загарчала в голос, усвідомивши, що він вкотре переграв мене.

Але було ще дещо. Коли мозок гарячково думав, аналізував, шукаючи в якому моменті, я припустилася помилки, я згадала його слова, ось це його «хоч потрахаюсь», і мало не задихнулася від суперечливих почуттів, що нахлинули. Це прозвучало грубо, і аж ніяк не привабливо, але чомусь його слова відчувалися і образливими, і приємними одночасно. Захотілося і вдарити його за те, що посмів думати про мене в такому ключі, і одночасно кинуло в жар, так що щоки спалахнули, а в животі залоскотало якесь нове, незнайоме почуття, від якого волоски на всьому тілі встали дибки.

- От ти ... - Продовжуючи обурено пихкати, лаяти саму себе, і боротися з емоціями, що наринули, я насилу втримала вже готову зірватися з язика лайку. – Аферист!

Ваня спочатку підняв брову в німому глузуванні, а потім і зовсім у голос засміявся, з таким задоволеним виглядом, ніби я відвісила йому комплімент.

- Ну ні. Так просто ти не ухилишся. Я згодна. - Тяжко дихаючи, ніби з ніздрів ось-ось вирветься полум'я, уперши руки в боки, прогарчала я. Ваня ж, залишаючись спокійним і самовпевненим, вдоволено посміхнувся, ніби саме так  усе й планував.

- Чудово. У разі мого програшу, чекаю на тебе завтра, тут же. В той самий час. У разі твого програшу… закінчуєш цей балаган, – Ваня махнув рукою у бік Тимура, – і рівно шість місяців ні з ким не зустрічаєшся: ні побачень, ні знайомств, ні навіть віртуального спілкування. Повний целібат.