Tama Lisn - Гарантія на кохання, Tama Lisn

- У тата в кабінеті знайшла. Ти знаєш що це?

- Кому ти її показувала?

- Нікому, тільки... - На мене накотив жах.

- То кому?

- Валерії. - Тихо промовила я.

Сашко зло сплюнув собі під ноги. На той час ми вже прибули до місця призначення та стояли біля будівлі поліції.

- Ясно. Не кажи про неї слідчому.

- Чому?

- Потім поясню. Ходімо, на нас уже чекають. Постарайся мовчати, я розмовлятиму сам.

- Постараюсь.

Процес упізнання мерця не найприємніша процедура. Ми з Валерією не дуже любили одна одну, але зла я їй точно не бажала. Від запитання слідчого «за якими ознаками ви дізнаєтесь, що це Валерія Смирнова», на мене накотила нудота. Вона лежала на металевому столі у смердючому морзі з діркою від кулі в голові. Так само могла лежати і я, прийди Сашко трохи пізніше. Мовчати сьогодні виходило без зусиль. Я лише розповіла, що вчора була в неї та деталі розмови з мачухою. Здебільшого розмову зі слідчим вів чоловік. Щоб виправдати мій хрипкий голос, довелося сказати, що я застудилася. За кілька годин нас відпустили.

- Якби я вчора не пішла, а залишилася ночувати в будинку, як вона просила, то може б Валерія була жива. - Сказала, щойно сіли в машину.

- Або трупів було б двоє. - Від його сухих слів мене повністю накрило повне усвідомлення того, що відбувається навколо. Вперше за довгий час я розплакалася. Сашко чортихнувся і притягнув мене до себе.

- Тихіше, вибач, я грубо висловився. Ти нічого не могла вдіяти. - Він терпляче чекав, поки я заспокоюся. - Поїдемо додому?

- Сашко?

- Що?

- Що то за картка?

- Це електронний ключ. - Відповів він, заводячи двигун автомобіля.

- Від чого він? - Бачу, що він не дуже хоче відповідати на мої запитання. - Сашко, скажи.

- У нас у місті є чоловічий клуб. Насправді ж це підпільне казино, а ключ – це перепустка.

- Казино? Але мій тато не гравець.

- Там не лише казино.

- Що там ще?

- Вони називають це еротичним шоу, але, як на мене, справжнісіньке кубло, з садистським ухилом.

- Маячня якась. Ти теж маєш такий ключ? - Дивлюся на нього впритул.

- Ні, я не маю такого ключа. Я не садист, якщо ти про це.

- Тоді, звідки ти знаєш, від чого він?

- Мені розповідали. - Ухильно відповів.

- Мій тато теж не садист.

- Я тобі вірю.

Голова розколюється й відчуваю, треба прилягти ненадовго.

- Болить голова? - Сашко помітив мої муки.

- Так.

- Ти пила пігулки?

- Ні, не встигла. Та і я не їла сьогодні нічого.

- Зараз виправимо ситуацію. - Усміхнувся, намагається перевести тему.

- Ти готуватимеш? - Підіграю йому.

Справді, скільки можна сваритися, адже ми в одній упряжці.

- Думаєш не зможу?

- Звучить як виклик.

- Підіймайся до себе, а я покличу як буде готове.

З превеликим полегшенням я попрямувала до спальні. Довгий та нелегкий день. Стоячи під струменями води, намагаюся змити все неприємне, що трапилося за день. Тільки від себе нікуди не подітися. З голови все ніяк не виходить бліде обличчя Валерії на металевому столі моргу. Не встигни Саша вчасно, лежати мені з нею поруч. Від цієї думки шия зрадницьки занила.

Вийшовши з душу, загорнулася у теплий халат. Вирішила не чекати обіду, закинулася пігулками натще. Голова розколюється, дивись, навпіл лусне.

- Не спиш? - почула тихий голос Олександра у дверях.

- Ні.

- Тобі обід сюди принести чи ти спустишся?

- Я спущусь. Ти так швидко приготував все. - Запитала, сповзаючи з величезного ліжка.

- Не зовсім, я лише розігрів.

- Це вселяє надію, що ми не помремо від отруєння.

- Насправді, я не такий поганий, як ти думаєш.

Їли ми у тиші. Ліки почали діяти й моє самопочуття трохи покращилось. Я не знаю хто готував, але кухареві мій респект. Я вм'яла все до останньої крихти, хоч і думала, що після сьогоднішнього мені шматок проковтнути не вдасться. Сашко на подив поводився пристойно. Його дешеві підкати залишилися позаду й зараз переді мною впевнений у собі чоловік. Щось у ньому змінилося за ці дні. Правда, я зовсім його не знаю, тільки те, що він дозволив мені дізнатися.

- Про що замислилась? - перервав потік моїх думок.

- Не знаю. Повний роздрай в голові, напевно, від ліків.

- Може, приляжеш?

- Зроби краще мені каву.

- З чого раптом?

- Тобі складно?

- Я не в тому сенсі, адже ти не п'єш кави? - пояснив підводячись.