Тетяна Барматті - Я не про це мріяла чи Потрапила, так потрапила, Тетяна Барматті

Розділ 13 – Гніздо.

Розділ 13 – Гніздо.

– Навіть не думай, – заявила я холодно, коли він повернув свою голову до мене. – Я з рептиліями не сплю. Станеш нормальним, тоді й поговоримо.

– Ш-ш-ш… – було мені відповіддю, яка слабо нагадувала питання. Він що це, питає, чи я погоджуся, якщо він буде нормальним? Трясця твоїй матері!

Все, що відбувалося, нагадувало мені більше якийсь «сюрреалістичний сон». Навіть моє розуміння іншого світу не допомагало. Але ж я хочу, щоб цей чоловік став нормальним? Щоб зміг нормально говорити і начарувати мені прохід за захисний купол. Тоді чого я чекаю?

Усміхнувшись своїм думкам, я лагідно посміхнулася змію, погладжуючи його хвіст, яким він мене огорнув, наче свою здобич, чесно заглядаючи йому в очі.

– Ти тільки перетворишся на чоловіка, а далі… – я не договорила, сором'язливо опустивши очі, залишаючи собі маленьку лазівку про всяк випадок. Мало що там «далі». Може я взагалі про їжу говорила? Пообідаємо разом, чим не варіант?

Змій, гадюка довгохвоста, ніби бачачи мою маленьку недомовленість, зовсім не перейнявся моєю пропозицією. Якби міг, я впевнена, ще б брови вгору підняв. І чого він такий розумний, питається?

– Ш-ш-ш… – прошипів він, стиснувши мене своїм хвостом на частки секунд.

Непомітно скривившись, я широко розплющила очі, скоса подивившись на Ларі і Сана, які, здається, зовсім забули про те, що рятувати мене прийшли. Затихли, жадібно стежачи за нашою розмовою, ледве рота не відкривши. Ні, щоб, як лицарі, звільнити мене від страшного дракона-змія, вони витріщаються. Ото правду кажуть, хочеш щось зробити, зроби це сам!

– Чого ти хочеш? – Холодно поцікавилася я, подумки забувши про свою осудність. Світ магічний та розмови зі змієм не межа фантазій. – Я готова обговорити все.

Зігнувшись, змій ласкаво потерся об мене, наче кіт, а потім, як на самому початку, ткнувся мордою мені між ніг, недвозначно натякаючи на те, чого він хоче. Та після таких натяків навіть тупий зрозуміє, що саме він має на увазі і здається, мої туманні відповіді його зовсім не влаштовують.

Так і хотілося сказати йому, що я не така дівчина і чекаю на свого єдиного. Благо я вчасно прикусила язика, думаючи над відповіддю, яка б задовольнила не тільки змія, а й мене. На жаль, згідно із законом підлості, рятівна думка не з'явилася.

Знітившись, я зітхнула, ображено подивившись на Предводителя. От би зараз заревіти, так, щоб у нього від виду моїх сліз упереміш із завиваннями всі думки зникли, а єдиним бажанням було швидше мене позбутися.

– На жаль, лягти в ліжко з першим зустрічним я не можу, – видихнула я, намагаючись зрозуміти, правду кажу чи ні. За моїми особистими відчуттями виходило, що щось між брехнею та правдою. Раніше я таке не практикувала, але якщо чоловік підкорить моє серце з першого погляду, хто знає, як воно буде. Своїх бажань я соромитись не збираюся. Життя всього одне і прожити я його хочу на повну котушку. – Але клятвено обіцяю познайомитися ближче і дати тобі шанс підкорити моє трепетне серце.

Декілька секунд нічого не відбувалося. Предводитель застиг, чи то обмірковуючи мої слова, чи то вичікуючи, коли я здамся і запропоную щось інше, цікавіше. Ага, зараз! Я своїх рішень не змінюю, і підлаштовуватись не збираюся! Не подобається, добре, почекаю, коли він прийде до тями, і накричу на нього з вимогами мене відпустити.

– Ш-ш-ш… – зашипів змій, а я зацікавлено на нього зиркнула, посміхнувшись куточком губ.

– Обіцяю, – проникливо видихнула я.

– Ш-ш-ш…

– Тиждень, – зрозумівши посил, здалася я, скрипнувши зубами. – Ти матимеш цілий тиждень, щоб підкорити моє серце. Іде?

Щось прошипівши мій почав тертися об мене, погладжуючи кінчиком хвоста моє стратегічно важливе місце. Ще добре, що Ларі встиг з білизною, а то гладив би він не через тканину, а стикаючись з припухлими вологими пелюстками. Як же приємно…

Розслабившись від ласки, я важко дихала, заплющивши очі. На жаль, але уникнути чи втекти не виходило, та й не хотілося особливо. Не знаю вже, що в них із цими хвостами, але як тільки гладити починають, то всі мізки в кисіль перетворюються. А може, це від відсутності хорошого сексу, все-таки я вже три місяці ні з ким не спала.

Забувшись, я облизнула вмить пересохлі губи, бажаючи, щоб у них вп'ялися жорстким, пристрасним поцілунком і скрикнула від несподіванки, коли моє бажання здійснилося. Язик чоловіка відразу ж опинилась у мене в роті, змушуючи мене тихо застогнати. Та жоден хлопець, з яким я колись цілувалася не творив із моїм ротом чогось подібного, буквально змушуючи задихатися від напруження почуттів та відчуттів.

– Прекрас-сна… чуйна… – прохрипів мені губи невідомий, він же Предводитель, своїм неймовірним баритоном.

– Ох, твою ж! – Видихнула я і сіпнулася, вчепившись руками в його хвіст.

Великими очима я дивилася на чоловіка, який тримав мене у своїх обіймах, не в змозі відвести погляду. Так це ходячий тестостерон. Мужній чоловік з чітко окресленими м'язами та кубиками преса. Він височів наді мною, наче скеля, лякаючи і пробуджуючи в мені якісь приховані бажання.

Піднявши погляд вище, я ковзнула їм по обличчю чоловіка та його довгому до плечей волоссю темного кольору. Прямий ніс, квадратне підборіддя, хижий погляд карих очей, тонкі губи. Він дивився на мене з упевненістю альфа-самця, і ось тут до мене дійшло, що здається, я знову потрапила.

Такий, як він, не відпустить, а візьме те, що хоче. І здається, хоче він саме мене, особливо з огляду на те, що хвіст не припинив свої недвозначні дії. Та я й сама його зараз хочу. Повторюючи мої думки, низ живота болісно занив, лоно буквально почало пульсувати, точно бажаючи продовження. Ще й соски терлися об новий «бюстгальтер», який зовсім не приховував факту їхнього «піднесеного» стану.

– Ти врятувала мене, шаса Світлана, – пробасив він, і мурашки табунами розбіглися по шкірі.

– Так, але не просто так, – швидко випалила я, ковтнувши.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍