Матвій Михайлович Шестопал - Євреї на Україні

и, кроме того, фигурировала совершенно отсутствовавшая у большевиков группа “малороссов” (делегаты “Спілки”), которая составляла 6,5 %”.328

Ще в 1922 р. національний склад членів більшовицької партії становив таку картину:329

Національність | загальна кількість | % |в РКП на 1000 чол. населення

росіяни……………..…… 270.409……..…………72.0…….…..3,8

yкраїнці……………..…… 22.078………..……….5.9…………..0,9

євреї…………….……..…. 19.564………….……..5.2…….…….7,2

Євреї в партії переважали не тільки чисельно, а й за своїм становищем. Як правило, вони займали керівні пости в усіх її організаціях. За даними різних з’їздів, опублікованими істориком Покровським, від 1/4 до 1/3 організаторського прошарку всіх революційних організацій становили євреї.330

Характерною з цього погляду є статистика національного складу делегатів XІІ з’їзду РКП, що відбувся в 1923 р. Згідно з відомостями мандатної комісії, оголошеними з трибуни з’їзду, першими йшли росіяни — 60,8 %, потім знову-таки євреї — 11,3 %, далі латиші й естонці — 7,1 %, українці — 4,7 % і т. д..331

Таке співвідношення, як видно, давало декому підстави для переоцінки справжньої ролі євреїв у російському революційному русі. Не чим іншим, як тільки цим можна пояснити появу весною 1919 р. на сторінках харківського “Коммуниста” дуже симптоматичної постаті якогось Когана, який перемогу Жовтневої революції приписував винятково заслугам євреїв. Коган писав буквально таке:

“Без преувеличения можно сказать, что великая социалистическая революция была сделана именно руками евреев. Разве темные, забитые русские крестьяне и рабочие могли бы сами сбросить с себя оковы буржуазии? Нет, именно евреи вели русский пролетариат к заре интернационализма, и не только вели, но и сейчас советское дело находится в их надежных руках. Мы можем быть спокойны, пока руководство Красной Армией принадлежит тов. Льву Троцкому. Правда, евреев нет в рядах Красной Армии в качестве простых рядовых. Зато в комитетах и советах, в качестве комиссаров, евреи и сейчас бесстрашно ведут к победе массы русского пролетариата…”332

Однією з причин існуючого й досі прихованого антагонізму між євреями і національною більшістю населення країни є нічим не обгрунтована претензія євреїв сидіти “в комитетах и советах”, відводячи для всіх інших роль “простих рядових”. Ця претензія особливо яскраво виявилася в перші роки радянської влади, і зокрема на Україні.

Коли йдеться про Україну, треба завжди пам’ятати, що основна маса австрійських і російських євреїв проживала на території сучасної України. М.М.Попов цілком слушно наголошував:

“Не следует упускать из виду, что вся Украйна в ее теперешних границах, кроме Харьковской губернии, входила в состав так наз. черты еврейской оседлости. В значительной части средняя и мелкая буржуазия, обширные кадры интеллигенции, свободных профессий и солидная прослойка между пролетариатом и мелкой буржуазией — ремесленный пролетариат — были на Украине еврейского происхождения. Хотя в таких крупних центрах, как Киев, Одесса, Екатеринослав, они были в значительной степени уже русифицированы, однако в мелких городах и местечках Правобережья и части Левобережья существовало громадное еврейское большинство населення, очень мало поддавшееся русификации. Это обстоятельство наложило чрезвычайно сильный отпечаток на историю революционного и контрреволюционного движения на Украине, на историю социалистических партий и на историю нашей партии в частности”.333

Насамперед треба зазначити, що в ході революції на Україні значна частина єврейства гаряче підтримала визвольну боротьбу українців. Єврейські організації Києва, Одеси, Катеринослава, Харкова та інших міст визнали Центральну Раду єдиною законною владою на Україні. Єврейські газети “Мощені”, “Унзер лебен”, “Гайнт”, Нойє цайт”, які виходили у той час на Україні, всіляко підтримували й пропагували політику української держави. Серед єврейського населення збиралися кошти для фінансування діяльності УНР. Відомий єврейський лідер В.Жаботинський пропонував Петлюрі створити з євреїв військові частини для захисту української революції. Серед міністрів Української Народної Республіки були єврейські діячі А.Ревуцький, С.Гольдман, І.Красний, С.Соколовський. Останній був міністром фінансів УНР. Всеукраїнський з’їзд рабинів, що відбувся в Одесі у 1918 р., ухвалив рішення про накладення “херему” (прокляття) на тих євреїв, які підтримують ворогів Української Республіки.334

“Бунд, — читаємо в енциклопедії, - поддерживал Центр. Раду в ее борьбе за автономию, содействовал соглашению между Центр. Радой и Врем. правительством, после чего принял участие в Генеральном Секретариате Рады… Линия Бунда на Украине и до, и после Октябрьской революции одобрялась неоднократно ЦК Бунда”. І далі: “На Украине Бунд признал украинскую Центр. Раду однородно-социалистическим правительством, принял участие в составе правительства Рады и поддерживал ее в борьбе против поднимавшихся рабочих восстаний”.335

Жаботинський та інші єврейські лідери розуміли ту просту й очевидну істину, що незалежна Україна відкриває значно більші можливості як для українців, так і для євреїв, ніж Україна залежна, хоч і Радянська. Це тим більше розумів Ленін. В архіві Інституту марксизму-ленінізму при ЦК КПРС у Москві є цілком таємний документ під назвою “Об Украине”. На ньому стоять три резолюції. Рукою Леніна виведено (текст передаємо по пам’яті): “По моему мнению, лучше независимая, но дружественная нам демократическая Украина, чем плохая Советская республика”. Леніну заперечував Троцький: “Украина — это миллионы работоспособного населения, это металл, уголь, хлеб. Потерять Украину — значит, лишиться главной опоры советской власти”. Нарешті Сталін резюмував: “Не согласен с Лениным, согласен с Троцким”. Так була вирішена доля України. Решту довершила російська зброя. Пізніше, вже у вигнанні, на еміграції, Троцький збагнув свою помилку і виступав на підтримку визвольних прагнень українців.

Ці дії свідчать про те, що єврейські лідери врахували трагічний досвід минулого і зробили для себе правильні висновки, ставши на шлях активного співробітництва з українським визвольним рухом. У ході боротьби за українську державну незалежність закладалися основи того українсько-єврейського єднання, яке обіцяло дати великі плоди. На жаль, поразка визвольної боротьби українців поклала край цьому співробітництву. Натомість знову почалася широка смуга старої ворожнечі, яка триває, по суті, й досі на обопільну шкоду і євреїв, і українців.

У згадуваній статті “До єврейського питання” К.Маркс підкреслював, що гендлярство євреїв “неминуче випливає з особливого становище єврейства в сучасному поневоленому світі”.336 Тому емансипація єврея від гендлярства є передусім визволення його від умов, що породжують це гендлярство.

“Організація суспільства, — каже Маркс, — яка скасувала б передумови торгашества, а значить і можливість торгашества, — така організація суспільства зробила б єврея неможливим”.337

М.Драгоманов, не будучи знайомий з цією працею Маркса, прийшов до аналогічного висновку, який сформулював буквально в тотожних висловах. Він писав: “Еврейство есть… функция, которая не может быть устранена, пока не будут устранены условия, ее порождающие; устраните “жидков” и “жидов” — евреев, будут “жидки” и “жиды” другого вероисповедания”. Вихід зі становища Драгоманов бачив в “эмансипации евреев от неравноправности их с христианами”.338

Жовтнева революція, поваливши в Росії владу капіталу, відкривала євреям шлях до