Люко Дашвар - Мати все

виводить з організму шлаки і оберігає від негативу. Це ж так важливо, погодьтеся?

– Так…

«Піднімає думки з темряви підсвідомості?» Ліда згадала бридкий стогін порнозірок з останнього, придбаного Стасом диску, його тваринне збудження і жадання завдати Ліді такого болю, щоб у ньому потонув стогін тваринок на екрані. Їй потрібен такий камінь. Стасова підсвідомість лякає її. Занадто.

– Обсидіан – також магічний камінь, – дівчина– консультант торкнулася каблучки з чорним, як смола, каменем. – Індуси вважають, що обсидіан проводить у людське тіло енергію Землі, поглинає лихі наміри, допомагає людині усвідомити власні вади і слабину. Якщо носити обсидіан повсякчас, він рятуватиме від поганих вчинків і гріхів.

– Здається, мені потрібен обсидіан! – зашепотіла поспішно. «Обсидіан! Стас усвідомить: порноігрища вбивають моє серце. Невже я більше не збуджую чоловіка? Невже більше не бажана? Невже йому потрібен акомпанент немолодих, некрасивих, вульгарних, до кінчиків сосків розбещених тіток, згідних злягатися з усім, що більше за середній палець руки?» – Обсидіан! – повторила упевнено. – А краще і раухтопаз, і обсидіан.

Дівчина-консультант заперечливо захитала головою.

– Ні, ні… Не варто поєднувати! Магія каменів від того не посилиться, а от послабшати може. Краще купіть камінь для себе.

Ліда розгубилася, знітилася.

– Для себе? Я… вас не розумію.

Дівчина-консультант дістала з вітрини сережки – непрозорі камені глибокого синього кольору в оправі з білого золота.

– Лазурит, – сказала упевнено. – Амулет відвертості та справжніх почуттів. Допомагає втілювати в життя плани й проекти, якщо ті ґрунтуються на щирості. Йоги використовують лазурит для очищення аури від негативного впливу. Лазурит допомагає боротися з тривожними думками. І вам допоможе… подарувати обсидіан зі щирим сподіванням. Цей лазурит – особливо магічний. Він із лазуритових копалень у Бадахшані. Найдревніших копалень…

Ліда розгубилася ще більше: ніби дівчина прочитала кожну з її тривожних, розпачливих думок.

– Добре… – пробурмотіла безпорадно. – І… лазурит. – Згадала про маму.

– А жіночі сережки з обсидіаном є?

– Так, – відповіла дівчина.

Ліда повкидала до оксамитової торбинки прикраси, раптом заметушилася, дістала сережки з лазуритом.

– Допоможете мені вдіти їх просто зараз? – попросила дівчину.

І чому після цього діаманти – кращі друзі дівчат? Синій лазурит із чорним обсидіаном зі щирістю найближчих друзів диктували Ліді свою біблію. Упевненість розправила плечі – вище тільки небо. Захищена! Поправила лазуритові сережки у вухах, вийшла з торговельного центру, озирнулася – наче вперше побачила і відразу полюбила передсвяткову вуличну метушню, стурбованих людей із ялинками й апельсинами, нескінченний потік автівок, обліплені яскравими вогнями дерева, вітрини, навіть звичайні кіоски, музику з підземних переходів і відчайдушне цвірінчання горобців біля забутого кимось бутерброда на лавці. Сніг на щоках, десь уже смажать гусей і ріжуть овочі, заправляють салати і ставлять на холод шампанське вино. Новий рік! Завтра! Вона прикриє мочки глибоко-синім лазуритом, підкріпить його силу своїм щирим бажанням і обережно надіне на Стасову руку каблучку з магічним обсидіаном. Поряд з обручкою.

Думки кружляли, ноги несли. Ні, ні! Вона не зіпсує особливий подарунок банальним врученням із побажаннями успіхів і любові. Рівно о дванадцятій, тієї єдиної миті, коли час поблажливо зупиняється, дозволяючи загадати безліч бажань на цілий рік наперед, Ліда впаде на коліна і поцілує Стасову руку. Бо він має знати, має врешті усвідомити і повірити: вона його рабиня. І зайве перевіряти це болем під хтивий вереск брутальних тіток. Він обов’язково все зрозуміє. В очах її прочитає, а вона обома руками притисне до серця Стасову руку і надіне на його палець біле золото з обсидіаном.

Усміхнулася збуджено – і як же витримати до завтра?! От ніколи вона в таких справах терпіння не мала: тільки-но подарунок потрапляв до рук, тієї ж миті хотілося побачити радість в очах людини, якій він призначався.

Навіть на татків ювілей осоромилася. Купила чудову імпортну машинку для стрижки пишних таткових вусів, сховала її у кухонній шафці, ніби академік тільки те і робив, що тинявся по дому і шукав сховані подарунки, напередодні поклялася собі, що нізащо не признається таткові, хоч академік і не питав, про вусоголільне диво, та варто було Петру Григоровичу повернутися додому і попросити доньку зробити йому чаю, як Ліда вхопила татка за руку, потягла на кухню, відчинила шафку і радісно повідомила:

– Татусю… Я тебе люблю… І твої очі! І бороду. І вуса…

– Доню, ти часом не перебирала дитячих книжок? – розсміявся академік. – Бо я відчуваю себе хворою бабусею з «Червоної Шапочки»…

– А твої вуса я люблю особливо! – радісно вигукнула, вихопила з шафки коробку з машинкою. – І тому поздоровляю тебе з завтрашнім ювілеєм і дарую твоїм вусам…

Наступного дня всі домашні вітали академіка, а Ліда стояла в кутку і журилася. От знову вона все зробила недоладно. Петро Григорович обцілував Іветту, Платона, Ангеліну, підійшов до Ліди, запитав лукаво:

– Як тобі мої вуса, доню?

– Прекрасні вуса. – Тільки тепер Ліда роздивилася, що таткові вуса акуратно підстрижені.

– Добре, що ти подарувала машинку заздалегідь, доню. З такими вусами ювіляру не соромно вітання приймати та гостей зустрічати…

Гості! Згадала, аж зупинилася посеред вулиці. Вони ж зі Стасом запросили на новорічну ніч Стасового друга Олега і Лідину колегу Зоряну. І як же Ліда при чужих людях падатиме на коліна і цілуватиме Стасову руку, щоб угамувати підсвідомі грішні наміри чоловіка ліками під назвою «обсидіан»?

Ухопила мобільний.

– Стас? Стасику, де ти?

Стас саме їхав за Лідою до клініки.

– Ні, коханий, ні. Я сьогодні звільнилася раніше. Купувала всім подарунки. Я вже на Європейській площі.

«Тойота» зупинилася біля Українського дому за десять хвилин. Ліда збуджено глянула на веселого чоловіка, не втрималася:

– Я підготувала тобі надзвичайний сюрприз, та я зможу… Зможу не промовити й слова! Ну, Стасе! Затули мені рота!

Стас усміхнувся, затулив Лідині вуста поцілунком. Відірвався, глянув їй у вічі:

– Я теж підготував тобі надзвичайний сюрприз. І не проси! Дізнаєшся тільки завтра.

– Добре. – Збудження розтануло. – Тільки… Річ у тому, що мій сюрприз… Є проблема.

– Мій сюрприз теж вимагає деяких змін у наших попередніх планах. Гості…

– Так! Гості! Мій сюрприз теж не передбачає запрошення Олега, – заспішила. Дивувалася. «Що це? Що за диво? Ніби мріють про одне й те саме».

– Не тільки Олега. Твоя Зоряна теж, виходить, зайва.

– Так! Господи, так! – потяглася до нього. – Я люблю тебе.

– Що робитимемо?

– Ти вже запросив Олега?

Стас скривився з прикрістю:

– Здається, заради нашої компанії він відмовився від гоцалки в нічному клубі.

– Зоряна теж зраділа запрошенню… – засмутилася Ліда. – Ну що за біда?! Як несправедливо.

– Спокійно. Ми викрутимося. А якщо… Ні!

– Я знаю! Ми накриємо стіл, проведемо з ними вечір, а