Павло Андрійович Місько - Грот афаліни

Абрахамса в голові відклалися догми раз і назавжди.

— Абрахамс, Абрахамс… А коли багатій і слухати вас не захоче, одразу поліцію викличе? То, може, оті власники заводів, готелів, капіталісти, всякі мільйонери — і є злі духи? Бо вони ж самі змушують людей страйкувати, не дають людям добре жити, заробляти.

— Терпи — і потрапиш у царство небесне. Бо все від бога.

— Значить, у тому, що є багатії, мільйонери і є безробітні, жебраки, винен бог? Один панує-бенкетує, на нього працюють сотні — так і повинно бути? Один їсть, а інший тільки слинку ковтає?

— Еге, так було і буде. Без волі бога навіть волосинки з голови не впаде.

— От… — скубнув Радж п'ятірнею себе за чуба. — Будь ласка, штук п'ять волосин вирвав. Так це я їх вирвав чи бог?

— Бог підбив тебе на це — вискубнути.

— Бог зробив так, щоб проти нього бунтували?

— Ну, не бог, то злий дух.

— Крім святих книжок, ви що-небудь читаєте? Що на світі діється, знаєте хоч трохи?

— Уся мудрість у святому письмі. У християн — у Біблії, у мусульман — у Корані, в індусів — у книзі Вед. Так навіщо більше що-небудь читати? Зате я радіо слухаю, часом такі цікаві проповіді передають…

— Ну а про соціалістичні країни ви чули? Там немає вже багатіїв-експлуататорів, народ сам собі господар. Бог захотів, щоб так було? Ви ж кажете, що все від бога.

— А-а… Там самі безбожники живуть.

— Не думаю, що самі безбожники. А якби навіть і так, то можна, видно, і без бога багато чого досягти?

— Гм, кхи… Дай краще я покопаю, а ти. посидь у затінку. Напекло тобі голову.

— Не бійтеся за мою голову.

— Думаю, нижче рівня води не треба копати.

— Не треба… Гарне місце вибрали для Джейн — під пальмою… — Радж обіперся руками об краї, відштовхнувся ногами і спритно викинув їх наверх. — Так-от, папо Абрахамс, пояснювати все, і добре, і погане, що робиться на світі, волею бога не можна. Ви ж знаєте, я з Біргуса… Так от: немає вже Біргуса… Точніше, Біргус залишився, але там уже господарюють американці, острів продали їм. Американцям потрібен тільки острів, тільки земля для бази. А люди, що на острові, заважають, їх і викинули, як тухлу рибу.

До них підійшов Гуга. Постояв, позітхав: «Бідна Джейн…», пішов знову.

Докопали могилу, пішли по Джейн, яка лежала під покрівлею в затінку, прикрита рогожкою. Поклали на носилки, перенесли на мис, не відкриваючи.

Увечері прийшов лікар. При розтині були присутні Абрахамс і Крафт, Радж підійшов трохи пізніше, наміть гідрокостюма не знімав після підводної прогулянки. Лікар розтинав, розглядав, відразу ж робив зауваження, дивувався, що у дельфінів усе, як у людей. З'ясувалося, що Джейн померла від великого внутрішнього крововиливу у ділянці шиї. Найімовірніше, що її вдарили тупим предметом. Ніяких прикмет отруєння виявлено не було.

Лікар помив руки, одержав готівкою, підхопив свою сумку і пішов. Час — гроші, а він і так затримався тут.

Абрахамс залишився сам засипати могилу. Крафт і Радж ішли з мису разом, мовчали.

— Кажи свою думку: хто міг ударити? — нарешті обізвався Крафт.

— Гуга не міг, він любить дельфінів. Судзір?.. Важко сказати. Думаю, що ні.

— А самі дельфіни не можуть?

— Ну що ви! Хіба, може, навмисно якось.

— Хоча б ненавмисно.

— Може, підлізла якраз. Дорослі стрибають через бар'єр, крізь кільця. Дік триста кіло важить, уявляєте, який може бути удар? Та ще сконцентрований на рострум.

Кілька днів Радж був у напруженні. Чекав якоїсь каверзи від кожного туриста, особливо від охочих до підводних прогулянок. З крисом не розставався ніколи. Гарпуна зі знаком тріади заховав на полицю за різний непотріб.

Коли трибуни головної арени заповнювалися глядачами, Радж непомітно обмацував поглядом кожного відвідувача, навіть жінок і підлітків. Але робити це перед кожною виставою не вдавалося, вільних хвилин було мало.

Під час деяких вільних вечорів годину-дві займався з Гугою. Дорослий хлопець, а прийшов у дельфінарій, не вміючи ні читати, ні писати. А гроші лічити вмів — до ста… Був від природи кмітливий, хоч і затурканий, всю науку схоплював на льоту. Хвалив його Радж за успіхи, подарував йому навіть кулькову ручку, і Гуга болісно усміхався. Вигляд у Гуги був нездоровий, наче сонний, під очима синіли підкови. Варто було щось раптом гучно сказати, як він увесь здригався. Від різкого несподіваного стуку він мало не втрачав свідомість.

— Не сплю я, Радже, майже зовсім… Уже понад місяць, і кожної ночі все гірше. Лежиш, очі заплющені, а в голові що завгодно роїться, і думки всякі, думки… Замучуся до ранку від думок. Встаєш, а голова наче розпухла, важка — на плечах не втримати, аж на всі боки водить… Годую дельфінів і боюся: от-от пірну в басейн…

— У тебе нервове виснаження. Тобі треба пити на ніч якісь порошки, щоб заснути. — Радж підливав йому в склянку чаю, підсовував ближче цукор та галети і, хоч той відмовлявся, змушував пити і їсти ще.

— Порошки… На порошки гроші потрібні. Усе, що одержую в Крафта, мамі віддаю. Нас шестеро у, матері… Було семеро, але один братик утопився. Може, з рочок йому було.

— Як це… з рочок — і втопився? Він же не ходив купатися у такому віці?

— Де там купатися… Він ще й ходити не вмів, ніжки тоненькі, криві… Ми у джонці живемо біля сьомого сектора, ближче до пристані. Там ціле селище таке на воді, ти ж, мабуть, бачив… Мати залишила малого на двох старших. Три роки одному, а другому — чотири… Ну а сама побігла на пристань риби купити. Уранці не було… Приходить, а малий висить за бортом голівкою у воді… за ніжку прив'язаний… Вивалився… Так ті двоє, значить, сплять, а малий висить за бортом, утопившись… У нас ще двоє між тими трьома і мною, я найстарший.

А тих двох якраз не було: побігли в місто чи на пристань пожебрачити чи перепродати щось. Комерсанти!

— То як ви там, на човні, восьмеро розміщуєтеся? Там же, мабуть, і сидіти тісно, а не тільки лежати.

— Половина човна з піддашком. Батьки з малими внизу, а ми втрьох у гамаках висимо. Не сон, а…

— Ти не ходи кожного разу додому, можеш і тут, зі мною, коли переночувати. Зробимо другі нари.

— Не знаю, Радже, що робити. Ти мені — як брат. Але ж і тобі увесь час надокучати не хочеться. Може, я тобі неприємний, а буду мозолити очі.

— Облиш!

— Я