Юлія Богута - Совість для диявола, Юлія Богута

— Те, що ти чув! — злилася на чому світ стоїть. — Думаєш, я зовсім божевільна, щоб влізати з кимось в стосунки й дивитися, що мене в них немає?! Та краще взагалі ні з ким не цілуватися, ніж вбивати себе цими видіннями!

— Адо...? — винувато завмер на місці Даймонд, пронизуючи наскрізь своїми очима. В голові так само нестерпно гуділо, але я настільки злилася, що ладна була вдарити ним знову в стіну. — Вибач за все це...

— О, невже затямив? — іронічно скривилася. — Тепер ти більше не переймаєшся за мої губи? Достатній аргумент?

— Скоріше вже, переймаюся ще більше... — тихіше додав Дай, змушуючи мої брови здійнятися ще вище. Так, даром таку магію аж ніяк не можна було назвати, але невже все настільки погано, що навіть диявола злякало? — А...чим там загрожує ще цей твій зв'язок?

— Страшно? — посміхнулася, прагнучи налякати. — Правильно боїшся.  Радій, що я тебе вчасно відіпхнула від себе і ти в той момент не мав ніяких до мене почуттів. Інакше б розірвати це пекло було б дуже важко. Жила б у твоїх снах, знала б про тебе кожну дрібницю, переслідувала б навіть у майбутньому. Союз всевишніх, чув про таке? Той, який неможливо розірвати на землі.

— Чув, — тихіше додав чоловік, повертаючись до лікування моєї голови. Вмілі пальці повільно стирали біль, не залишаючи після себе й сліду. Відразу стало так легко, ніби тягар впав з плечей. Аж поки він знову не відкрив свого рота.  — Заради цікавості, Аделаїдо...а що за "кошмар" тобі снився сьогодні?

Мої очі широко розплющилися, вкриваючись рожевою пеленою. Мить, і магія викинула мене у світ спогадів, у яких я опинилася на своєму ж ліжку.  Десь збоку лежав Даймонд, вкритий тонкою ковдрою. Я з жахом опустила погляд вниз та зрозуміла, що валялася коло нього абсолютно голою. І мало того, якщо це не було в минулому (а я цього не пам'ятала точно), то це означало, що я опинилася в... майбутньому?