Марі-Анна Харт - Печать долі, Марі-Анна Харт

Поруч із нею стояли дві вовчиці, їхній погляд був твердим і уважним. Вони не виглядали агресивно, але кожен рух вказував на те, що вони готові до дій, якщо ситуація потребуватиме.

Ара коротко поглянула на Алану, перш ніж заговорити.

— Нам треба поговорити, — сказала Ара спокійно, але в її голосі було відчутно, що це не проста бесіда.

— Про що? — запитала Алана, не зовсім розуміючи, що відбувається.

— Ми можемо зайти? — відповіла Ара, її голос звучав тихо, і на обличчі була помітна нервовість, чого зазвичай не було. Вона намагалася уникати погляду Алани і вимушено посміхалася, що ще більше тривожило дівчину.

Алана кивнула, відчуваючи, як серце починає битися швидше. Той спокій, яким Ара завжди вирізнялася, зараз здавалося, кудись зник.

— Я слухаю, — сказала Алана, намагаючись взяти себе в руки.

Ара трохи нервувалася, перш ніж почати:

— Тут така справа… Я не зовсім знаю, як тобі це сказати… Давай краще зайдемо до твоєї кімнати, і я все поясню.

Тривога Алани лише посилилася.

Вони увійшли до кімнати, і Алана відразу відчула, як атмосфера змінилася. Вона спостерігала за Арою, яка виглядала все більш нервовою.

— Кажи, — тихо сказала Алана, готова до будь-якої новини.

Ара глибоко вдихнула і почала:

— Ми прийшли, щоб провести огляд.

— Огляд чого? — здивовано запитала Алана, не розуміючи, чому це так важливо.

— Огляд тебе, — відповіла Ара, і було видно, як важко їй вимовляти ці слова.

— Мене? — Алана не могла повірити. — Я себе добре почуваю і не маю бажання, щоб мене хтось оглядав.

Ара знову зробила паузу, а потім з явною труднощами пояснила:

— Річ у тім, що у нас є звичай: наречену перед весіллям повинен оглянути лікар, щоб переконатися…

— Щоб переконатися в чому? — перервала її Алана, все ще не вірячи в те, що чує.

— Що вона незаймана, — сказала Ара, намагаючись говорити якнайспокійніше, але це не звучало природно.

— Що?! — Алана була вражена. — Це якийсь жарт?

Ара глибоко зітхнула, її вираз обличчя став серйознішим.

— Це не жарт, — сказала Ара, її голос тепер звучав ще більш серйозно. Вона схилила голову, намагаючись не зустрічати погляд Алани. — Це просто звичай у нашій спільноті. Для того, щоб усе було... як належить.

Алана стояла на місці, не вірячи власним вухам. Її серце билося швидше, і в грудях виникало відчуття, ніби весь світ навколо неї раптово змінюється. Вона почала відчувати себе абсолютно безсилою.

— Це має бути частиною церемонії? — її голос звучав запитально, але в ньому вже було чути відчай.

— Я розумію, що це неприємно, — продовжила Ара. — Але це вимога, і ми не можемо цього обійти. Ти розумієш, що це важливо, навіть якщо це здається тобі неприязно.

Ара подивилася на Алану трохи м’якше, але її голос залишався серйозним:

— Це не боляче, і через це проходять всі, — сказала вона, ніби намагаючись заспокоїти дівчину.

Алана стисло губи, відчуваючи, як в її грудях наростає лють і відчай. Всі? Хіба це мало якось її заспокоїти? Їй було байдуже, хто через це проходив раніше. Вона не хотіла ставати частиною цього «звичаю».

— Я дам тобі трохи часу, щоб ти змогла налаштуватися, — додала Ара, все ще уникаючи її погляду.

Алана стояла мовчки, намагаючись приборкати хаос у своїй голові.