Julia Shperova - Тифон, Julia Shperova

- До чого тут вампіри? - цікавість все ж таки взяла гору над роздратуванням.

- Ти, на відміну від деяких, в курсі що Носферату вампір, а не один з наших викладачів, - дівчина скорчила пику, передражнюючи і вказавши на задні ряди. - Та й виглядаєш ти адекватно. Отже, ти - нормальний. Тільки зі слухом наче проблеми.

Все це дівчина видала на одному подиху, витягаючи з чорного шкіряного рюкзака великий, на вигляд досить старий і пошарпаний блокнот. 

Гаразд, подумки погодився Джеймс, я - нормальний, дякую за цю щиру оцінку.

- Не те, щоб ці причини справді вразили мене... Проте, ти саме тому вирішила сісти поряд?

- А ти проти? - Пронизливий погляд блакитних очей буквально вп'явся в Джеймса. Як і очікувалося, він помітив обідки лінз у її очах. Добре, вона просто людина. Він ще не відійшов від минулої ночі, де бачив більше створінь світу Тіней, ніж за все своє життя.

- Ні, - нарешті озвався він. - Думаю, що я не проти.

- От і добре. Мене, до речі, звуть Біллі, Біллі Метьюз, - вона простягнула для рукостискання ліву руку, всю унизану срібними кільцями чудернацьких форм.

Ось це ім’ячко, подумки зазначив Джеймс і теж назвався.

- Дуже приємно. Я зватиму тебе Бріс, домовилися?

Пломіркувавши, Джеймс вирішив промовчати: дівчина не намагалася назвати його Джимом, чого він не дозволяв нікому з того часу, як пішов до молодшої школи, та до того ж, припустив він, якщо їй не відповідати, цілком можливо вона і відв'яжеться.

Біллі глянула на годинник.

- Ще п'ять хвилин і почнеться, - вона вимовила це так, ніби вони чекали на початок сеансу в кіно. І знову запитала:

- Ти, до речі, журналіст чи писака?

- Читака, - відізвався Джеймс з легкою посмішкою.

- О, ти з курсу літератури! Який жаль, я на курсі з творчого письма. Там суцільна дівоча атмосфера, якщо ти розумієш про що я. Я була на посадці минулого тижня, це щось страшне. Неможливо працювати, всі гомонять так, що не чути власних думок. Та нічого, тоді сидітимемо разом хоча б на літературі. Не хочеться, аби зі мною посадили якогось неосвіченого, - дівчина гидливо пересмикнула плечима.

- Неосвіченого тобто того, хто не знає хто такий Носферату?

- Ти вловив суть, - гиготнула Біллі, і Джеймс мимоволі посміхнувся, згадавши делегацію вампірів напередодні. І відчув легкий укол тривоги: їм же не можна було харчуватися тут, на територіях Ради. Він сподівався, що ні. Не хотілося б, щоб хтось постраждав. Хтось на кшталт цієї Біллі, що й гадки не мала про те, як близько вона була до вампірів насправді.

Продзвенів дзвінок і за півхвилини в аудиторію увійшов сутужний молодик тридцяти років у твідовому костюмі і з розпатланим сальним волоссям до плечей. Він зайняв місце біля кафедри. Шум ззаду не вщухав, і викладач відкашлявся. За мить його несподівано гучний і владний голос наповнив собою всю аудиторію:

- Смію сподіватися, це востаннє ви мене вітатимете таким чином, - гробова тиша порушилася лише тихим шарудінням одягу.

- Доброго всім ранку, вітаю всіх вас із першим днем навчального року у нашому університеті. Постарайтеся, щоб він не став для вас останнім. - Викладач підняв очі на задні ряди, і шепіт припинився.

- Давайте знайомитися, - щуплий чоловік повернувся за кафедру, начепив на ніс окуляри і витяг кілька аркушів. - Мене звати професор Джонатан Сміт, доктор історичних наук, магістр літератури і мистецтв, - професор зневажливо глянув на студентів поверх окулярів.

- Я вестиму у вас курс американської літератури весь навчальний рік, який навесні закінчується іспитом, тож можете починати готуватися. Попереджаю відразу, іспит буде складним.

Біллі ледь помітно, але відчутно штовхнула Джеймса ліктем і вказала на аркуш паперу перед нею. На ньому досить ледь читабельно було нашкрябано:

“Розслабся, професор усіх любить лякати на початку року, насправді він чудовий викладач”. 

Джеймс прочитав і звів брови, глянувши на Біллі: звідки їй це відомо?

- Крім того, - продовжив викладач, струснувши брудним волоссям, - я буду куратором курсу зі спеціальності творче письмо. З задніх рядів пролунали стогони розчарування. 

- Зараз я зроблю перекличку, підніміть будь-ласка руку, коли почуєте своє ім’я.

Джеймс глянув на сусідку. Та щось старанно писала в товстому блокноті, який витягла на початку пари, і не помічала нічого навколо. Ось хто справді майбутній письменник: пише і пише, і доволі швидко. Легко уявити, як часто їй доводиться міняти олівець.

А що він тут робить? Виходячи із його випускних оцінок і не сильного потягу до навчання, він обрав той університет, де йому було б не дуже складно навчатися. На його думку. Джеймс ніколи не помічав за собою особливих поривів до творчості, хіба що любов до фантастики, і кілька кострубатих оповідань, написаних коли йому було десять років. Але тут не було хімії та фізики з матаналізом, тож надія теплилася. Мати до останнього намагалася умовити його податись на юридичний, але цьому не судилося статися.

Йому б зараз в Академії Магії зубрити закляття і зілля варити під суворим поглядом хранителя Каліхора. А він тут, збирається осягати американську літературу і робити посильний внесок у її подальше існування. Проте він сам вибрав цей шлях. І десь глибоко всередині Джеймс знав, що зрадь він мистецтво, Тоні б не схвалив.