Julia Shperova - Тифон, Julia Shperova

Розділ 5. Перший день

Весь залишок ночі вони каталися поромом. У його снах, але все ж таки. Це наштовхнуло Джеймса на ідею для дня народження Елінор. Потрібно не забути зателефонувати. Не забути.

Він поспіхом застелив ліжко, вдяг улюблені джинси і светра (повітря було зовсім не вересневим, коли він вранці виглянув у вікно), прихопив рюкзак і визирнув у коридор.  

Всі інші двері на поверсі були йому поки що невідомі. Він відрахував власні двері від вікна, щоб не заблукати наступного разу, і пройшов до сходів вниз.

На кухні знову нікого, але під кришкою на столі знайшовся сніданок: кілька підсмажених хлібців з сиром, ще гарячих, чашка заспокійливого відвару та записка. Джеймс схопив акуратно складений аркуш паперу і швидко розгорнув його:

“З першим навчальним днем тебе. Будь обережний,

Елінор”

 

В адміністративному корпусі йому урочисто вручили стос папірців: розклад, номер особистої шафки з безглуздою вказівкою як його знайти, перелік предметів з вимогами викладачів та карти корпусів. Джеймс тяжко зітхнув, запихуючи все це в рюкзак. Він залишив лише розклад на день та карту другого корпусу. 

Добре хоч їхати нікуди не треба. Не те щоб він страждав на топографічний кретинізм, але кружляти містом у пошуках потрібного корпусу його не особливо спокушало.

Стандартний середній друкований шрифт розкладу свідчив, що Вступ у курс американської літератури пройде у другому корпусі. Хвилин п'ять Джеймс намагався впоратися з картою. Хтось щось згадував про кретинізм?

Аудиторія виявилася величезною, Джеймс прикинув, тут могли поміститися щонайменше три сотні студентів. На гальорці вирував неймовірний шум і гамір, верхні ряди майже повністю заповнилися. Декілька тихих юнаків не врівноважували натовп жвавих дівчат. Що за чорт його смикнув піти вивчати літературу? Той самий, що наказав приховувати від усіх, хто він є насправді, подумки відповів він собі. 

Переконавши себе, що тікати першого ж дня безглуздо, Джеймс зайняв місце на першому ряду і витяг розклад. Далі йшов клас з історії мистецтв, а за ним ще півтори години практичних занять. Пречудово. Він з тугою подумав про Пітера та Марісу. Джеймс зараз був би радий навіть Ейданові Портеру, бо довкола жодного знайомого обличчя.

Він дійсно жалкував, що ані Елінор, ані Френк не змогли піти вчитися разом з ним. Хоча, що б Френсіс забув у цьому класі. Хіба що загальне захоплення його персоною. Дівчата присвячували б йому свої вірші, а хлопці - викликали на дуель. Кинувши погляд на блідих, субтілих юнаків, він передумав - ні, такі б не викликали.

Раптом, думки увели Джеймса в більш небезпечний бік. Можливо, йому все ж таки варто було піти вчитися в Академію Магічних Мистецтв? І бути останнім серед останніх, не тямущим нічогесенько у магії? Ще й під цілодобовим спостереженням Ради. Щойно Джеймс зізнався собі у боягузтві, як йому водночас стало і легше і важче.

Він переглянув розклад на тиждень і зненацька пригадав, як вони з Пітером довели їх шкільну адміністраторку, міс Томпсон до сказу, коли підлаштовували розклад занять один під одного. Джеймс знову засумував за найкращим другом, що завжди витягував його зі всіляких навчальних катастроф.

- Ти знаєш, хто такий Носферату? - Джеймс мимоволі відірвав очі від розкладу і підняв голову. Над ним нависла дівчина з нелюдськи блакитними очима і коротким, яскраво-червоним волоссям, що стирчало на всі боки. Вона була одягнена у все чорне, і хоча посміхалася цілком дружелюбно, весь її зовнішній вигляд якось не дуже кликав до себе. Судячи з її вигляду, вона була серйозно налаштована. Та чи вона точно людина? Може хто зі спостерігачів Ради? Джеймс обережно торкнувся її руки магічним зором. Нічого.

Вона наче щось сказала? Він перепитав її.

- Ти знаєш, хто такий Носферату? - нетерпляче повторила незнайомка.

- Вампір, - не надто впевнено відповів Джеймс.

- Добре, я сідаю з тобою, - одразу випалила вона, влаштовуючи свій чорний рюкзак на парті перед ним. - Тільки посунься, я шульга і сидітиму ліворуч. Ну, ти й сам розумієш.

Джеймс з тугою окинув чотири абсолютно порожні столи навколо. Невже не можна було сісти десь у іншому місці? І до чого тут Носферату?

Але дівчина не помічала його настрою і врешті-решт він приречено перемістився на одне місце праворуч.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍