Julia Shperova - Тифон, Julia Shperova

Оце йолоп.

- Брістоул, Джеймс! - юнак машинально підняв руку, щоби викладач помітив. Потроху гомін у аудиторії знову наростав.

- У вас куратором буде якась дуже крута шишка в освіті, - поділилася Біллі, на мить відірвавшись від блокнота. 

- Звідки ти знаєш?

- Моя мама - декан нашого факультету, - не без задоволеної усмішки видала Біллі. Не бути їй популярною, промайнуло в голові Джеймса.

- І всесвітньо відомий археолог до того ж, а тато історик і філолог, викладає у Смітсонівському інституті, звичайно, коли не зайнятий вивченням чергових знахідок.

- Зрозуміло. І що ж то буде за викладач?

- Мама називала прізвище...от вже чорт, з голови вилетіло. На наступній лекції сам все дізнаєшся, він вестиме історію мистецтв.

- Має бути непогано все знати, - хмикнув Джеймс, подумки визнавши, що можливо ця дівчина не зовсім безнадійна.

- Ага, - відповіла Біллі, перейшовши на шепіт, - якщо що, звертайся.

- Метьюз, Вільгельміна, - гримів голос професора Сміта, дівчина відразу підняла руку.

- Чорт, вони так і не виправили моє ім'я у списках, - скривилася вона. - Я ж просила маму…

Ім'я, як ім'я. Подумаєш. Але дівчина майже злякано озирнулася, наче боялася, що хтось почує його. Даремно, подумав Джеймс, всі були зайняті своїми справами і не звертали жодної уваги на інших.

- Що не так? З ім’ям?

- Ах, ти не зрозумієш.

Він і не сперечався. Натомість, спитав про інше:

- Слухай, якщо ти вже тут знаєш, допоможеш знайти мою шафку?

Біллі приязно посміхнулася у відповідь. Мовляв,  не проблема. І Джеймс вперше відчув, що все може бути не так кепсько.

Перше заняття минулося більш ніж продуктивно. Викладач встиг розповісти про план роботи та дати їм величезний список літератури, яку потрібно прочитати до наступного заняття.

Біллі мовчки робила позначки вже в іншому, крихітному блокнотику і майже безперервно щось писала у великому чорному блокноті. Джеймсові сподобалося дивитися як дівчина зосереджено строчила на всі боки, ні на що не відволікаючись. 

Проте доволі часто, його власні думки все же зверталися до менш приємних речей. Він подумки повертався до минулої ночі, і в голові все крутилася новина, що Френк став радником хранителя Темряви, й тепер як ніколи був близьким до Ради. Так, це тільки для того щоб слідкувати за Радою зсередини, заспокоював він себе. Але спокійніше чомусь не ставало. 

Цікаво, чи приймуть вампірів до лав Ради П’яти? Чи стане вона Радою Шести? Якби ж прийняли, він міг би звернутися до них по допомогу з магією крові напряму.

Це небезпечно, голос містера Хейза пролунав у Джеймсовій голові. Так, звичайно, не можна довіряти аби кому. А ще цей ритуал, в проведенні якого схибив сам Теренс Бартон, колишній Голова Ради. Проте…це ж так спокусливо.

І небезпечно, знову нагадав про себе голос містера Хейза. Джеймс зітхнув. Якби його вчили справжнім речам, потужній магії, він би вже сам знайшов тітку і помстився б мисливцям за дядька. 

Кілька хвилин він намагався не думати про Мілісенту Коултон, перш ніж зрозумів, що пальці почали нервово барабанити по столу. Він склав руки на колінах, зусиллям змусивши себе розслабитися, знаючи, що очі його горять темрявою і краще цього нікому не бачити. Це не допомогло і він схопився за перше, що потрапило на очі. Олівець.

Він дістане з-під землі цю відьму і зробить так, що вона пожалкує про те, що зробила з Тоні. Він знайде тітку і допоможе їй, і Рада не зможе завдати їй шкоди. І ніхто не зможе. Пальці зламали олівець навпіл, а в його очі заповзла темрява, коли дихальні вправи нарешті допомогли. За кілька хвилин Джеймс спокійно опустив уламки олівця на стіл. Все в порядку. Він не дасть волю потворі всередині себе. На ніч варто випити подвійну порцію заспокійливого відвару.

Хрипкий дзвінок сповістив про кінець пари. Джеймс розгублено подивився на всі боки, затримав погляд на новій знайомій. Дівчина спохмурніла і помітивши погляд, не стала приховувати своїх думок.

- Ось крутиться на язику, а згадати не можу.

- Згадати що?

- Як звати нового професора... Щось таке просте і не запам'ятовується. Як же його. Зараз! У мене має бути записано!

За хвилину вона знайшла у своїх записах потрібне ім'я, але Джеймс встиг прочитати його швидше за неї:

- Бартон? Теренс Бартон?!

- Точно! - засяяла Біллі, - Ти його знаєш?

- Певною мірою, - відповів Джеймс.

Перерви вистачило лише на те, щоб дістатися іншої аудиторії і зайняти знов місце на першому ряді. Нова знайома, Біллі, не відставала від нього ані на крок.

- А чим займаються твої батьки? Теж педагоги? Як професор Бартон? - питання сипалися з цієї дівчинки як з рогу достатку. Вона нарешті відклала свій блокнот і не дуже пильно спостерігала, як професор Бартон готується до лекції. 

- Та ні, нічого такого. Мати - суддя, а батько - менеджер на біржі.