Гаррі Гаррісон - Сталевий Щур іде до армії, Гаррі Гаррісон

— Я виконувач обов’язків першого сержанта Бло. Якщо ви капітан Дрем, то ви — новий командир, — промовив сержант.

— Ви вгадали і з тим, і з тим, сержанте. Передайте цим бійцям оці торби — і вперед.

— Рота закінчує завантаження на борт. Ми відлетимо за десять хвилин.

— Можемо встигнути. Рушаймо.

Просто за нами зник вхідний трап, і зі скреготом почав зачинятися зовнішній люк. До сходів нам довелося лізти по прикручених болтами до палуби ящиках із обладнанням. За два сходові марші знайшлася рота, що розтягнулася від стінки до стінки на гравітаційних подушках. Ми кинулися до своїх подушок і ледве встигли перейти в горизонтальне положення, коли замиготіли червоні вогники й ожили двигуни.

Як минув злет? Та нічого, минув. Прискорення на кораблі було набагато більшим, як на комерційному транспорті, та в цьому й полягає сутність армії. Коли прискорення повернулося до одиничного значення, я підвівся та покликав до себе жестом сержанта.

— Фляги повні?

— Так, сер.

— Хай п’ють, але поки що ніякої їжі...

Із динаміків залунав рев, а за ним — надміру підсилений голос.

— Усім командирам негайно прибути на другу палубу. Усім командирам, негайно.

— Лейтенанте, — звернувся я до Мортона, якого вочевидь добряче нудило. — Побудь за старшого, доки я не повернуся. Усю роботу хай виконують унтер-офіцери. — Нахилившись, я пошепки додав: — Не випускай із поля зору ту торбу з птахом. Якщо її розкриють, нам справді буде каґал.

Мортон стиха застогнав, і я втік, доки він почав надміру себе жаліти. Сходнями підіймалися й інші офіцери, всі як один сповнені цікавості та сподівань.

— Може, тепер ми довідаємося, що це все означає.

— Нам мають щось сказати: ми цілий рік задовольнялися дурнуватими чутками.

Їдальня була не така вже й велика, тож сидячі місця дісталися лише тим, хто прибув першим. Решта з’юрмилася між столами та притулилася до стін. Коли ми ввійшли, нас позначив у своєму списку якийсь старезний сержант. Задовольнившись, він відзвітував двозірковому генералові за почесним столом. Коли сержант попросив нашої уваги, гудіння розмов ущухло.

— Повідомляю тим із вас, кого нещодавно перевели до цієї дивізії: це ваш командир, генерал Ловендер, і він має зробити важливе оголошення.

Генерал у тиші повернувся до нас, глибокодумно кивнув і заговорив.

— Ось він, час «Ч», день «Д», момент, на який ви всі очікували — ні, завзято сподівалися. Капітан цього корабля повідомив, що ми летимо за графіком і тепер повернення неможливе. Отже, таємні накази можна відкрити.

Він узяв великий конверт, обвішаний червоними печатками, та з гучним звуком пошматував його в тиші, а тоді продемонстрував том у червоній палітурці, що лежав усередині.

— Ось і все. До вас, певно, доходили чутки, буцімто ми плануємо захищатися від Землії. Це не так. Служба безпеки поширила їх, аби ввести в оману ворога. Наших інопланетних ворогів багато, і їхні шпигуни повсюди. Через це в нас виникла велика потреба секретності. Цієї потреби вже немає. Зараз ми, як ви можете здогадатися, у космосі та прямуємо до нової планети. Багатої планети. Планети, що втратила зв’язок із рештою галактики тисячі років тому. І що ще важливіше, планети, про існування якої знаємо лише ми. Вона населена, та її корінні мешканці відсталі й не заслуговують володіти цим зеленим світом на втіху власній жадобі. Машина готова? Добре, генерал Зеннор, відкривач цієї багатої планети, розповість вам про неї особисто.

У мене загупав пульс, і я почав падати, а вже потому зрозумів, що це просто запис і мені нічого боятися, що мене впізнають. Світло трохи пригасло, генерал вийняв із конверта пластинку із цифровим записом і вставив її у проектор. Перед нами зависла огидна голографічна пика Зеннора.

— Вітаю вас, солдати Невенкебли. Ви зараз розпочали найбільшу в історії нашої країни авантюру. Ваша перемога на полі бою збагатить і зміцнить нашу батьківщину так, що ніхто й думати не наважиться про атаку на нас. Нам дістануться багатства нової планети. Багатства планети за назвою Хоєцький!

Гучно задеренчала музика, Зеннор щез, а його змінила блакитна кулька планети, що зависла в космосі. Та якщо від образу генерала ми врятувалися, то його пихатий голос продовжував гриміти в наших вухах.

— Хоєцький. Багатий, теплий, родючий. Те, що ми його відкрили, було одним шансом на мільйон. Корабель під моїм командуванням переслідували вбивці зі флоту Ліги, і ми врятувалися, зробивши стрибок навмання та зникнувши без сліду. А знайшли цю шляхетну планету. Можливо, є якась вища сила, що повела нас назустріч долі; можливо, потреби нашої шляхетної землі було передбачено невідомими нам добрими сутностями.

— Можливо, це все просто каґалу варте, — прошепотів хтось, і в темряві залунало схвальне бурмотіння. Це були бойові офіцери, що надавали перевагу правді перед пропагандою. Та Зеннора було не спинити.

— Ми приземлились і провели знімання. Це багата планета з величезними покладами важких металів, більш ніж достатньою кількістю лісів, неосвоєними річками, що можуть постачати гідроелектричну енергію. Якщо Хоєцький і має якийсь недолік, то це — його нинішні мешканці.

Тепер ми слухали з інтересом, бо Зеннор не зміг утриматися від нотки роздратування в голосі.

— Вони — огидні люди із мерзенними поглядами та чудернацькими збоченнями. Ми підійшли до них відкрито, простягнули їм дружню руку. Запропонували їм допомогу, товариство, торгівлю, контакт із вищою цивілізацією. І знаєте, що ми одержали у відповідь? Знаєте, що вони зробили?

Тепер гнів у його голосі був очевидний і його стали охоче слухати.

— Я скажу вам, що вони зробили. Нічого! Вони цілковито нас зігнорували, відвернулися від нас — начисто відмовилися від цивілізованого контакту.

— Можливо, вони чудово розуміли, що роблять, — сказав хтось, і генерал голосно закликав до тиші. Планета раптово зникла, і повернулося зображення Зеннора. Той уже опанував свої емоції, залишивши лють тільки у погляді.

— Тож ви, офіцери, повинні зрозуміти: ми діємо для їхнього ж добра. Наша культура давня й мудра. Ми простягнули руку дружби та допомоги, а її відштовхнули. Ми ображені, скривджені цими селюками. Отже, заради їхнього ж добра маємо показати їм, що гідність Невенкебли не терпітиме образ. Вони на це напрошувались, і вони це отримають. Ми приходимо з дружніми намірами їм на допомогу. Якщо вони відмовляться від нашої допомоги, то хай винуватять у цьому лише себе. Хай живе Невенкебла! Хай живе позитивний мир!

Увімкнулося