Тесс Геррітсен - Асистент

шурхіт власних бахіл по дерев’яній підлозі вони пройшли через великий передпокій на звук голосів. Коли Ріццолі опинилася у вітальні, вона не одразу помітила тіло — його затулили Сліпер і Фрост, які стояли спиною до неї. Натомість вона побачила вже знайомий страшний літопис на стінах: численні криваві зиґзаґи артеріальної кровотечі. Напевно, вона виказала себе, різко втягнувши повітря, бо Фрост зі Сліпером одночасно озирнулися. Вони відступили, і Ріццолі побачила доктора Айлс, яка сиділа навпочіпки біля жертви.

Александр Гент прихилився до стіни, мов сумна маріонетка, відкинувши назад голову і відкривши рану на горлі. «Такий молодий», — ось перше, що промайнуло в голові ошелешеної Ріццолі, коли вона побачила його навдивовижу безтурботне обличчя і розплющені блакитні очі. «Такий молодий…»

— Евелін Петракас, працівниця концертної зали, приїхала по них близько шостої, щоб відвезти на концерт, — сказав Кроу. — Вони не відчиняли двері. Тоді вона виявила, що тут не замкнено, і увійшла, щоб дізнатися, чи з ними все гаразд.

— На ньому піжамні штани, — зауважила Ріццолі.

— Тіло вже встигло заціпеніти, — сказала доктор Айлс, підводячись на ноги. — І тут працював потужний кондиціонер. Я зможу точніше встановити час смерті, коли матиму результати проб калію за склоподібного тіла. Але зараз я б сказала, що він помер шістнадцять-двадцять годин тому. Тобто… — вона поглянула на годинник, — десь між першою і п’ятою ночі.

— Постіль не прибрана, — звернув увагу Сліпер. — Востаннє їх бачили вчора ввечері. Вони вийшли з концертної зали близько одинадцятої. Міс Петракас відвезла їх сюди.

Ріццолі подивилася на піжамні штани Александра й подумала: «Жертви спали. Не мали й гадки, що до їхнього будинку хтось пробрався і крадеться до ліжка».

— На кухні відчинене вікно, яке виходить на маленьке подвір’я, — розповідав далі Сліпер. — Ми знайшли декілька слідів, але вони не однакового розміру. Деякі можуть належати садівникові або навіть жертвам.

Ріццолі поглянула на скотч, яким було перемотано ноги Алекса Гента.

— А місіс Гент? — запитала вона, уже знаючи відповідь.

— Зникла, — відповів Сліпер.

Джейн оглядала підлогу навколо тіла, описуючи поглядом дедалі ширші кола, але не бачила розбитої чашки чи блюдечка. Жодних порцелянових скалок.

«Щось тут не те», — подумала вона.

— Детективе Ріццолі!

Вона озирнулася й побачила в передпокої експерта-криміналіста.

— Патрульний каже, що там надворі якийсь тип здійняв страшний галас. Вимагає, щоб його пропустили. Каже, ніби ви його знаєте. Хочете подивитися?

— Я знаю, хто це. Піду проведу його.

Міряючи кроками тротуар, Корсак курив сигарету. З ним повелися, мов із простим перехожим, і це його так обурило, що здавалося, ніби дим куриться в нього просто з вух. Побачивши Ріццолі, він одразу ж викинув сигарету і розтоптав її люто, мов бридкого жука.

— Ви мене пускати не хочете?

— Даруйте, що так вийшло. Патрульний не знав.

— Жовторотик чортів! Анінайменшої поваги.

— Слухайте, він не знав. Це я його не попередила, розумієте? — Ріццолі підняла жовту стрічку, і він проліз під нею, схиливши голову. — Я хочу вам дещо показати.

Біля вхідних дверей вона почекала, доки він натягне бахіли й латексні рукавички. Балансуючи на одній нозі, він мало не впав. Допомагаючи йому встояти, вона відчула запах алкоголю в його диханні. Вона телефонувала йому зі своєї машини ввечері, коли він не був на чергуванні. Тепер шкодувала, що взагалі потривожила його. Корсак і так уже був налаштований злісно й войовниче, і вона не могла зараз не пустити його — він зчинив би страшний скандал. Тепер залишалося сподівалася, що він достатньо тверезий, щоб не осоромити їх обох.

— Ну, — пропихкотів він, — показуйте, що тут у вас.

У вітальні він мовчки подивився на труп Александра Гента, який сидів у калюжі крові. У Корсака сорочка вибилася зі штанів. У його диханні вчувалося звичне аденоїдальне сопіння.

Ріццолі побачила, як на них із Корсаком дивляться Кроу і Сліпер, як Кроу закочує очі, і раптом її охопила лють на Корсака, який приїхав у такому стані. Вона зателефонувала йому, бо він першим прибув на місце убивства Їґера, і тепер хотіла, щоб він поділився враженнями щодо цього будинку. А натомість отримала п’яного копа, який лише самою своєю присутністю принижував її.

— Можливо, це робота нашого клієнта, — сказав Корсак.

— Та невже, Шерлоку? — фиркнув Кроу.

Корсак спрямував на нього погляд своїх налитих кров’ю очиць.

— Ви із тих геніальних хлопчиків, які завжди все знають?

— По-моєму, не треба геніальності, щоб побачити, що ми тут маємо.

— І що ж ми, по-вашому, маємо?

— Відтворення старого сценарію. Він проник до будинку вночі. Заскочив подружжя в ліжку зненацька. Жінку викрав, чоловіка прирізав coup de grâce. Усе зрозуміло.

— А чашка де?

Попри свій нетверезий стан, Корсак зумів сфокусуватися саме на тій деталі, яка непокоїла Ріццолі.

— Немає чашки, — сказав Кроу.

Корсак стояв і дивився на коліно вбитого.

— Він усадовив жертву тут, біля стіни, щоб показати своє шоу. Як минулого разу. Але без своєї запобіжної системи. Без чашки. Якщо він зайнятий жінкою, як йому вдається стежити за чоловіком?

— Гент був малосилим. Він не становив загрози. Крім того, увесь скручений. Як він міг би встати й захистити дружину?

— Дещо змінилося, от і все, що я сказав.

— Ну, тоді він переписав сценарій, — сказав Кроу, знизавши плечима, і відвернувся.

— Який розумний хлопчик! Завжди знає відповіді на всі запитання.

У вітальні стало тихо. Навіть доктор Айлс, завжди готова поділитися своїми іронічними зауваженнями, нічого не сказала. Вона мовчала, а в її погляді жевріло щось схоже на посмішку.

Кроу озирнувся, свердлячи Корсака очима, ніби лазером, але звернувся він до Ріццолі:

— Детективе, з якої причини цей чоловік перебуває на місці злочину?

Вона схопила Корсака під руку. Шкіра була рихлою і вологою. Джейн відчувала різкий запах поту.

— Ми ще не оглянули спальню. Ходімо.

— Так, — розсміявся Кроу, — спальню не можна оминути.

Корсак вирвався від Ріццолі і зробив непевний крок до нього.

— Я вистежував цього вбивцю задовго до тебе, придурку.

— Годі, — зітхнула Ріццолі.

— Я опрацьовував кожну, блін, зачіпку. Мене мали викликати сюди першим, бо я вже вивчив його. Я його знаю, нюхом його чую.

— А, то це убивцею тут так смердить? — запитав Кроу.

— Годі, — повторила Ріццолі, втрачаючи терпіння.

Вона боялася