Агата Крісті - Поїзд о 4.50 з Педдінгтона

двадцять сьомого числа… – промовив Альфред і зненацька замовк.

– Ось бачите, – приязним голосом зауважив інспектор Кредок, – схоже, деякі дати не втратили для вас значення.

– Я ж вам сказав – точної дати призначено не було.

– Але ви про це домовлялися – коли?

– Не пам’ятаю.

– А чи не могли б ви все ж таки сказати мені, що робили в п’ятницю, двадцятого грудня?

– Пробачте, у моєму мозку абсолютна порожнеча.

– Ви не маєте книги, у яку записували б дати своїх ділових зустрічей?

– Терпіти не можу зайвої писанини.

– П’ятниця напередодні Різдва – такі дні звичайно запам’ятовуються.

– В один із таких днів я грав, здається, у гольф. – Альфред похитав головою. – Ні, то було на тиждень раніше. Либонь, просто тинявся без діла. У такий спосіб я згаяв чимало свого дозвілля. Я дійшов висновку, що ділові оборудки найкраще залагоджуються в барі, аніж у будь-якому іншому місці.

– Можливо, вам міг би допомогти хтось із ваших друзів або з тих приятелів, які також полюбляють робити свій бізнес у барах?

– Можливо. Я їх розпитаю. Зроблю все, що зможу.

Альфред здавався тепер більше впевненим у собі.

– Я не можу пригадати, що робив у той день, – сказав він. – Але можу сказати вам, чого не робив. Я нікого не вбивав у Довгій коморі.

– Навіщо ви це говорите, містере Крекенторп?

– Облиште, мій дорогий інспекторе. Ви розслідуєте вбивство, хіба не так? І коли ви запитуєте: «Де ви були в такий-то день, о такій і такій-то годині», – то намагаєтеся звузити коло підозрюваних. Мені дуже хотілося б знати, чому вас цікавить саме п’ятниця, двадцяте грудня, у певному проміжку часу. Від ланчу й до півночі, чи не так? Хто вам це підказав? Не медичний же огляд – після того як минуло стільки часу. А може, хто-небудь бачив, як задушена згодом дівчина прослизнула в той день до комори? Вона увійшла туди й ніколи звідти не вийшла? Невже все так і було?

Гострий погляд його чорних очей прикипів до інспектора Кредока, але Кредок був надто досвідчений слідчий, щоб такий погляд міг на нього подіяти.

– Боюся, що не зможу задовольнити вашу цілком виправдану цікавість, – сказав він люб’язним тоном.

– Поліція так любить таємничість.

– Не тільки поліція. Я думаю, містере Крекенторп, ви змогли б пригадати, що робили в ту п’ятницю, якби захотіли. Звісно, ви, певно, маєте причини не пригадувати цього…

– Ви не спіймаєте мене на такому фокусі, інспекторе. Те, що пам’ять у мене така слабка, звичайно, вселяє вам велику підозру, але вона така, яка є! Але стривайте-но, я їздив до Лідса на тому тижні, зупинявся в готелі поблизу від ратуші, назву того готелю я, звичайно, не пам’ятаю, але вам буде неважко його знайти. Ця поїздка могла відбутися й у п’ятницю.

– Ми перевіримо, – сказав інспектор, не виразивши жодних емоцій.

Він підвівся на ноги.

– Мені шкода, що ви не виявили бажання допомогти нам, містере Крекенторп.

– Я розумію, що все складається не на мою користь. Седрік має надійне алібі на своїй Ібіці, а Гарольд був, безперечно, щогодини заангажований своїми бізнес- зустрічами та публічними обідами, й ось я перед вами без будь-якого алібі. Дуже сумно. І дуже по-дурному. Самі подумайте, навіщо мені вбивати незнайому жінку? З якою метою? Навіть якщо цей труп справді належить Едмундовій удові, чому ми мали бажати їй смерті? Інша річ, якби вона була одружена з Гарольдом під час війни, а тепер раптом з’явилася, – це могло б стати вельми незручним для респектабельного Гарольда, його могли б звинуватити в двоєженстві чи в чомусь подібному. Але Едмунд! Та всі ми з превеликим задоволенням примусили б батька виділити гроші на її утримання й послати хлопця до пристойної школи. Батько, звичайно, розлютився б, але почуття пристойності не дозволило б йому ухилитися від виконання свого обов’язку. Ви не хочете чогось випити, перш ніж підете, інспекторе? Ви переконані, що не хочете? Я дуже шкодую, що не зміг вам допомогти.

ІІІ

– Сер, послухайте-но, що я вам скажу, сер!

Інспектор Кредок подивився на свого схвильованого сержанта.

– Я тебе слухаю, Ветероле, що там у тебе?

– Я зрозумів, хто він такий, сер! Весь цей час я сушив собі голову, намагаючись пригадати його, і нарешті пригадав! Він замішаний із Дікі Роджерсом11 у махінаціях із консервами. Ніколи його ні в чому не звинувачували – він надто слизький, щоб його можна було схопити. Він і в Сохо прокручував деякі оборудки. А пам’ятаєте аферу з годинниками або історію з італійськими соверенами?

Авжеж, авжеж! Тепер Кредок зрозумів, чому обличчя Альфреда здалося йому туманно знайомим від самого початку. Його підозріла діяльність відбувалася в усіх на виду – але схопити його за руку ніяк не вдавалося. Альфред завжди перебував на межі дозволеного й завжди знаходив невинні виправдання, чому він опинився приплутаний до тієї або тієї нечистої справи. Але поліція не мала найменшого сумніву, що свій невеликий, але постійний прибуток він здобуває саме від участі в таких справах.

– Це проливає певне світло на деякі аспекти нашого розслідування, – сказав Кредок.

– Гадаєте, це його робота, сер?

– Я не сказав би, що він належить до типу людей, здатних на вбивство. Але тепер мені ясно, чому він не може організувати собі алібі.

– Атож, він опинився у скрутному становищі.

– Я б не сказав, – заперечив Кредок. – Навпаки, він обрав дуже розумну лінію поведінки – просто твердо відповідати, що він нічого не пам’ятає. Безліч людей не пам’ятають, що вони робили й де вони були лише тиждень тому. Така поведінка особливо корисна в тому разі, якщо ви не хочете привертати увагу до того, як ви бавите свій час – наприклад, зустрічаючись у придорожній забігайлівці з поплічниками Дікі Роджерса.

– Ви гадаєте, він у безпеці?

– Я ще не готовий говорити про безпеку нехай там кого, – сказав інспектор Кредок. – Тобі доведеться ще чимало попрацювати над цим, Ветероле.

Повернувшись до свого письмового столу, Кредок сів і, хмурячись, почав заносити нотатки до записника, що лежав перед ним.

«Убивця – високий темноволосий чоловік.

Жертва?.. Могла бути Мартіною, подругою або вдовою Едмунда Крекенторпа.

Або

Могла бути Анною Стравинською. Вона покинула трупу приблизно в той самий час. Її вік, зовнішній вигляд, одяг приблизно ті самі. Жодних зв’язків із Резерфорд-Холом, наскільки мені відомо, не мала.

Могла бути першою дружиною Гарольда! Двоєженство!

Першою коханкою Гарольда. Шантаж!

Могла бути пов’язана з Альфредом – шантаж! Могла володіти інформацією, яка засадила б його до в’язниці.

Якщо Седрік, то вона могла познайомитися з ним за кордоном. Париж? Балеарські острови?

Або

Жертвою могла бути Анна С., яка вдавала із себе Мартіну.

Або

Жертва – невідома жінка, задушена невідомим убивцею».

«Останнє – найімовірніше», – промовив Кредок уголос.

Він похмуро обмірковував ситуацію. Ні, поки йому не буде відомий мотив, він далеко зі своїм розслідуванням не просунеться. Усі мотиви, розглянуті досі, здавалися неадекватними або притягнутими за вуха.

От якби йшлося про вбивство старого містера Крекенторпа… Ось тут мотивів, вочевидь, не бракує…

Щось заворушилося в його пам’яті…

Він зробив ще кілька нотаток у своєму записнику.

«Розпитати доктора К. про різдвяну хворобу