Агата Крісті - Поїзд о 4.50 з Педдінгтона

Розділ двадцять сьомий

– Отже, ви переконалися, – сказала міс Марпл, – що справа виявилася надзвичайно простою. Найпростіший і найчастіший вид злочину. Існує так багато чоловіків, які вбивають своїх дружин.

Місіс Макґілікаді подивилася на міс Марпл та на інспектора Кредока.

– Я була б вам дуже вдячна, якби ви бодай трохи розповіли мені про суть цієї справи.

– Він побачив для себе шанс, – сказала міс Марпл, – одружитися з дуже багатою жінкою, Еммою Крекенторп. Але він не міг одружитися з нею, бо вже мав дружину. Вони жили окремо багато років, але вона не хотіла давати йому розлучення. Ці відомості збігалися з тим, що інспектор Кредок розповів мені про дівчину, яка називала себе Анною Стравинською. Вона розповіла подругам, що має чоловіка-англійця, а крім того, її вважали дуже ревною католичкою. Одружившись з Еммою, доктор Квімпер ризикував бути звинуваченим у двоєженстві, тому, будучи чоловіком жорстоким і холоднокровним, вирішив позбутися своєї дружини. Думка вбити її в поїзді, а потім заховати труп у саркофазі, що стояв у коморі, була надзвичайно вдалою. Він вирішив, що скоєне в такий спосіб убивство буде пов’язане з родиною Крекенторпів. Перед убивством він написав листа Еммі нібито від імені дівчини Мартіни, з якою Едмунд Крекенторп хотів одружитися. Бо Емма все розповіла про свого брата докторові Квімперу. Потім, обравши слушну хвилину, він намовив її піти до поліції й розповісти там про листа, якого вона нібито одержала від Мартіни. Він хотів, щоб мертву жінку впізнали як Мартіну. Думаю, він також якось довідався про те, що паризька поліція стала наводити довідки про Анну Стравинську, а тому підлаштував так, що вона нібито надіслала своїм подругам листа з Ямайки.

Йому було неважко влаштувати зустріч зі своєю дружиною в Лондоні, переконати її в тому, що він хоче помиритися з нею й запрошує її поїхати з ним і «познайомитися з його родиною». Ну, а про його подальші дії, то не тільки говорити, а й думати про них не хочеться. Він, безперечно, дуже жадібний чоловік. Коли він подумав про оподаткування й про те, скільки грошей йому доведеться віддати державі, то став міркувати, як би збільшити свій капітал. Можливо, він думав про це ще до того, як вирішив убити дружину. Хай там як, а він став поширювати чутки, ніби хтось намагається отруїти старого містера Крекенторпа, щоб підготувати для себе ґрунт, а тоді підсипав миш’яку всій родині. Небагато, звичайно, бо не хотів, щоб старий містер Крекенторп помер раніше за інших.

– Але я досі не розумію, як він примудрився підсипати отруту, – сказав Кредок. – Адже його не було в домі, коли Люсі готувала каррі.

– У такому разі не було ніякого миш’яку в каррі, – пояснила міс Марпл. – Він підсипав його в каррі потім, коли взяв його на аналіз. А миш’як він підсипав раніше в глек із коктейлем. Потім, звичайно, йому було дуже легко в його ролі лікаря отруїти Альфреда Крекенторпа й послати пігулки Гарольдові в Лондон, хоч раніше він йому сказав, що пігулки більше не потрібні. У такий спосіб він хотів усіх заплутати, щоб ніхто не подумав, ніби він мав якийсь стосунок до тих пігулок. Усі його вчинки позначені такою зухвалістю, жорстокістю та жадібністю, – закінчила свій монолог міс Марпл із таким лютим виразом обличчя, який тільки може мати пухнаста стара леді, – що я думаю, даремно держава скасувала смертну кару, бо якщо хтось і заслуговує бути повішеним, то це доктор Квімпер.

– Слухайте її, слухайте всі! – вигукнув інспектор Кредок.

– Розумієш, мені спало на думку, – провадила міс Марпл, звертаючись до подруги, – що, навіть якщо ти побачила когось тільки зі спини, то задній вигляд також має свої прикметні особливості. Я влаштувала так, щоб Елспета побачила доктора Квімпера достоту в тій позі, у якій вона побачила його в тому вагоні, тобто спиною до неї, нахиленого над жінкою, яку він тримав за горло, і я була майже переконана, що вона впізнає його або в неї вихопиться якийсь здивований вигук. І мені пощастило виконати свій невеличкий план із допомогою Люсі.

– Мушу признатися, – сказала місіс Макґілікаді, – та картина справді мене приголомшила, і я подумала: «Це він», – перш ніж змогла себе зупинити. А проте, знаєте, я не бачила обличчя того чоловіка й…

– Я страшенно боялася, щоб ти цього не сказала, Елспето, – призналася міс Марпл.

– Я хотіла сказати це, – підтвердила місіс Макґілікаді. – Я хотіла сказати, що його обличчя я, звичайно, не бачила…

– Це було б фатальною необережністю, – пояснила їй міс Марпл. – Розумієш, люба, він подумав, що ти справді його впізнала. Адже він не знав, що ти не бачила його обличчя.

– Отже, добре, що я тоді прикусила язика, – сказала місіс Макґілікаді.

– Я була сповнена рішучості не дозволити тобі сказати жодного зайвого слова, – пояснила міс Марпл.

Кредок несподівано засміявся.

– Ви просто чудова пара, – сказав він. – А що далі, міс Марпл? Яким має бути щасливий кінець? Наприклад, що станеться з бідолашною Еммою Крекенторп?

– Думаю, вона переживе цю історію з доктором Квімпером, – сказала міс Марпл. – А коли її батько помре – я не думаю, що він має таке міцне здоров’я, яким похваляється, – вона вирушить у круїз або поживе за кордоном, як Джералдіна Веб, і я сподіваюся, це принесе якийсь результат. Вона зустріне пристойнішого чоловіка, ніж доктор Квімпер.

– А що доля подарує Люсі Айлесберроу? Також весільні дзвони?

– Можливо, – сказала міс Марпл. – Я не здивувалася б.

– А кого з них вона собі обере? – запитав Дермот Кредок.

– А ви хіба не знаєте?

– Ні, не знаю, – відповів Кредок. – А ви знаєте?

– О, так, думаю, що знаю, – відповіла міс Марпл із лукавим блиском в очах.

1

Ідеться про події, які Аґата Крісті описала в повісті «Оголошено вбивство». (Тут і далі примітки перекладача.)

2

Сіті – фінансовий центр Лондона.

3

Тобто близько сьомої години вечора.

4

Королева Єлизавета І правила Англією протягом 1558—1603 рр.

5

Будинок у Лондоні, у якому зберігаються копії всіх заповітів.

6

Калігула – римський імператор (37—41), відомий своєю жорстокістю. Був убитий змовниками.

7

Едуард Сповідник – Едуард ІІІ (1003—1066) – король Англії з 1042 р. аж до смерті. Згодом його було проголошено святим. Етелред Нерішучий – король Англії протягом 866—871 рр.

8

Ідеться про безладний відступ через Ла-Манш англійської експедиційної армії, яку в 1940 р. розгромили німці.

9

Вона була досить симпатичною, не більше (фр.).

10

Так називають французьку пошукову поліцію.

11

Дікі Роджерс – ватаг зграї злодіїв та шахраїв, які діяли в Англії в 1950-ті роки.

12

Тонтіна – одна з форм фінансової позики.

13

Лимарня – майстерня, у якій виготовляють ремінну збрую.

14