Агата Крісті - Поїзд о 4.50 з Педдінгтона

сідаю в поїзд. Ми маємо чудове залізничне обслуговування і їхати залізницею набагато швидше, аніж в автомобілі. На станції мене зустрічає автомобіль, який наймає моя сестра.

– А де ви тримаєте свого автомобіля?

– Я наймаю гараж у стайнях, які розташовані за садами Кардіґен-Ґарденз. Ще будуть запитання?

– Думаю, на сьогодні досить, – сказав інспектор Кредок, усміхаючись і підводячись. – Пробачте, що довелося потурбувати вас.

Коли вони вийшли на вулицю, сержант Ветерол, який завжди перебував у стані чорної підозри до всіх і кожного, зауважив із глибоким підтекстом:

– Йому не подобалися ваші запитання – аж ніяк не подобалися. Вони збивали його з пантелику.

– Якщо ви не скоїли вбивства, то, природно, вас дратує, коли хтось думає, що ви його скоїли, – сказав інспектор Кредок тоном поблажливого розуміння. – А надто подібна підозра дратує ультрареспектабельного чоловіка, такого, як Гарольд Крекенторп. Тож у його поведінці не було нічого незвичайного. А тепер нам треба спробувати з’ясувати, чи хтось бачив Гарольда Крекенторпа на аукціонних торгах у той день, і те саме стосується тієї забігайлівки, у якій він пив чай. Він мав усі можливості сісти на поїзд, який відходив о 4 : 33, задушити жінку, виштовхати її з вагона і вчасно сісти на потяг до Лондона, щоб устигнути на обід. Так само він мав можливість сісти увечері в автомобіль, забрати труп, перевезти його в саркофаг і повернутися назад до Лондона. Спробуй навести довідки в стайнях – там, де він наймає гараж.

– Гаразд, сер. Ви гадаєте, що саме так він і вчинив?

– Звідки я знаю? – запитав інспектор Кредок. – Він високий і темноволосий чоловік. Міг бути на тому поїзді й пов’язаний із Резерфорд-Холом. Він один із підозрюваних у цій справі. А зараз займімося його братом Альфредом.

ІІ

Альфред Крекенторп мав квартиру в Західному Гемпстеді, у великому будинку модерної архітектури, хоч і спорудженому дещо недбало, з великим подвір’ям, де власники квартир ставили свої автомобілі, не надто переймаючись протестами тих пожильців, що машин не мали.

Його помешкання мало сучасні, вбудовані у стіну шафи, і він найняв його, безперечно, разом із меблями. З інших меблів можна було назвати довгий відкидний стіл із клеєної фанери, ліжко-диван та кілька стільців найнеймовірніших пропорцій.

Альфред Крекенторп зустрів їх із підкресленою привітністю, але інспектор мав таке враження, що він нервує.

– Я дуже заінтригований, – сказав він. – Ви дозволите мені запропонувати вам випити, інспекторе Кредок?

Він підняв кілька пляшок, показуючи, що в нього є.

– Ні, дякую, містере Крекенторп.

– Невже мої справи такі погані?

Він засміявся зі свого власного невеличкого жарту, потім посерйознішав і запитав, що означає візит інспектора.

Інспектор Кредок поставив своє головне запитання.

– Що я робив пополудні й надвечір двадцятого грудня? Звідки я можу знати? Адже відтоді минуло – скільки ж відтоді минуло? – понад три тижні, якщо не помиляюся.

– Ваш брат Гарольд зміг сказати нам це дуже точно.

– Брат Гарольд, можливо. Але не брат Альфред. – Він додав із відтінком якогось дивного почуття – заздрісної злості чи чогось подібного: – Гарольд – найуспішніший член нашої родини, – заклопотаний, корисний, завжди діяльний, – а проте він на все знаходить час і ні з чим не запізнюється. Навіть якби йому довелося скоїти вбивство – ви мені дозволите навести такий приклад? – він би його спланував найретельнішим чином і взяв би до уваги всі можливі перешкоди.

– Ви маєте якісь причини, щоб навести такий приклад?

– Звичайно, ні. Мені це просто спало на думку – як цілковитий абсурд.

– А зараз повернімося до вас.

Альфред безпорадно розкинув руки.

– Пробачте, але я вже вам сказав, що не маю пам’яті ані на час, ані на місце. Якби ви запитали мене, що я робив на Різдво, тоді я зумів би вам відповісти, у мене був би кілочок, за який я міг би зачепитися. Я знаю, де був на Різдво. Різдво ми завжди святкуємо з моїм батьком у Брекгемптоні. Не знаю, що нас спонукає навідувати його. Він завжди бурчить, що мусить витрачатися на нас, – і бурчав би, що ми зовсім забули старого батька, якби ми не приїздили. Насправді ми приїздимо, щоб принести радість сестрі.

– І в це останнє Різдво ви приїхали теж?

– Так.

– Але, на лихо, ваш батько захворів, чи не так?

Кредок умисне відхилився від головної теми, підкоряючись інстинкту, який часто приходив йому на допомогу в його професії.

– Йому й справді стало зле. Адже з причин економії, він завжди їсть не більше, як горобець, тому велика кількість їжі й питва справила свій ефект.

– Причина його нездужання була тільки в цьому?

– Звичайно. А в чому ж іще?

– Наскільки мені відомо, його лікар був стривожений.

– А ви про того йолопа Квімпера? – швидко й зневажливо запитав Альфред. – Немає ніякого сенсу слухати, що він каже, інспекторе. Він панікер найгіршого зразка.

– Справді? А мені він здався досить розважливим чоловіком.

– Він завершений ідіот. Насправді батько не інвалід, і з серцем у нього немає великих проблем, але він геть заморочив голову Квімперові. Тому, коли моєму старому й справді стало погано й він зчинив справжній переполох, то Квімпер не відходив від нього, знай, розпитуючи всіх і кожного, що той їв і що пив. Справжній балаган тут улаштували, бридко було на них дивитися.

Альфред виголосив цей монолог із незвичним для нього роздратуванням.

Кредок помовчав хвилину або дві, і його мовчанка справила належний ефект. Альфред засовався, скинув на нього швидким поглядом, а тоді запитав роздратованим голосом:

– Але до чого всі ці ваші запитання? Навіщо вам знати, де я був у якусь конкретну п’ятницю три або чотири тижні тому?

– То ви пам’ятаєте, що це було в п’ятницю?

– Ви самі, здається, це сказали.

– Можливо, й сказав, – погодився інспектор Кредок. – Хай там як, а п’ятниця, двадцяте грудня, – це той день, який цікавить мене.

– Чому?

– Звичайна формальність, необхідна для подальшого розслідування.

– Нісенітниця. Ви, либонь, довідалися щось нове про ту жінку? Про те, звідки вона сюди приїхала?

– Наша інформація поки що неповна.

Альфред скинув на нього гострим поглядом.

– Сподіваюся, ви не купилися на дивну фантазію Емми, що задушена жінка могла бути вдовою мого брата Едмунда? Це абсолютна нісенітниця.

– Ця… Мартіна, вона випадково до вас не зверталася?

– До мене? Святий Боже, звичайно ж, ні! Ви посміятися з мене хочете?

– Ви гадаєте, що з більшою ймовірністю вона могла звернутися до вашого брата Гарольда?

– Набагато ймовірніше. Його ім’я часто з’являється на сторінках газет. Він добре забезпечений. Мене не здивувало б, якби вона спробувала сконтактуватися з ним. Але навряд чи вона могла чогось домогтися від нього. Гарольд не менший скнара, ніж його батько. Емма, звичайно, має найпоступливіше серце в нашій родині, до того ж Едмунд був її улюбленим братом. Але при всьому тому Емму не можна назвати надто довірливою. Вона аж ніяк не виключала можливості, що та жінка просто хотіла виманити в них гроші. У всякому разі вона наполягала, щоб на тій зустрічі були присутні всі члени родини, а також досвідчений адвокат.

– Дуже розумно, – сказав Кредок. – А ви призначали конкретну дату для тієї зустрічі?

– Вона мала відбутися незабаром після Різдва – на вікенді