Вподобайка - Містичні історії, Вподобайка

У невеликому, затишному містечку, загубленому серед густих лісів, жив молодий мандрівник на ім’я Артем. Він був людиною науки, завжди довіряв лише своїй логіці й ніколи не вірив у містичні історії. Проте одного разу його скептицизм зіштовхнувся з чимось незрозумілим, чимось, що змінило його життя назавжди.

Одного осіннього вечора Артем вирішив дослідити старі, забуті стежки в лісі за містом. Перед тим як вирушити, він заглянув у антикварну лавку, що славилася своїми рідкісними речами. Власник лавки, літній чоловік з глибокими зморшками на обличчі, продав йому старий компас. Цей компас мав вигляд звичайного предмета, хіба що трохи зношеного. Але продавець, глянувши Артему прямо в очі, попередив: «Цей компас не для звичайних мандрівок. Він заведе тебе туди, де ти не захочеш бути». Артем лише посміявся з цієї нісенітниці, подумавши, що це частина якогось хитрого рекламного ходу.

Він узяв компас і пішов у ліс. Спочатку все було спокійно: дорога, по якій він йшов, була відомою, хоч і давно забутою. Але через кілька годин компас почав дивно поводитися. Стрілка більше не показувала на північ — вона хаотично крутилася, наче збожеволіла. Артем, бажаючи перевірити, що з ним сталося, зупинився і спробував знайти інші орієнтири, проте стрілка компаса раптом зупинилася і вказала в глиб лісу, туди, куди він не планував іти.

З цікавості, а може й через впертість, він вирішив слідувати за компасом, вважаючи це новим викликом. Чим далі він йшов, тим густіший і похмуріший ставав ліс. Сонце поступово зникало за обрієм, залишаючи його у сутінках, але компас чітко вказував шлях. На середині шляху Артем відчув, як тривога почала зростати в його грудях. Навколо все стало моторошним — тиша, що панувала в лісі, була занадто глибокою, і навіть вітер не рухався між гілками дерев.

Раптом він помітив щось на горизонті — старий покинутий будинок, що здавалося, давно втратив господарів. Компас вказував прямо на нього. Артем наблизився, не вірячи своїм очам: це був великий маєток, оточений густим плющем, вікна якого були темні й порожні. На його думку, будівлі не могло бути тут — на цій території не повинно було бути нічого, крім дерев.

Він обережно відчинив скрипучі двері, і всередині панувала мертва тиша. Усюди був пил, старі меблі і порожні картини на стінах. Але найбільше його здивувало те, що в центрі головної зали, на підлозі, лежав такий самий компас, як і той, що він тримав у руці. Артем підняв його, і в ту ж мить повітря в кімнаті стало важким. Тінь, що спала під час його приходу, здавалося, прокинулася.

Світло зникло, і Артем відчув, як щось непомітне і холодне обіймає його. Він спробував вийти, але двері раптом закрилися самі по собі. Він почав панікувати, намагаючись вибити їх, але вони не піддавалися. Із темряви почали з'являтися постаті — напівпрозорі тіні, що повільно рухалися до нього. Їхні обличчя були нечіткими, а очі світилися мертвим світлом. Вони шепотіли щось на незнайомій мові, і кожен звук пронизував його до кісток.

В той момент, коли Артем майже знепритомнів від страху, компас у його руці знову активізувався. Стрілка почала шалено крутитися і зупинилася, вказуючи на старі двері у кінці коридору. Він кинувся до них, відкрив і опинився у вузькому тунелі, що вів під будинком.

Тунель здавався нескінченним, але він біг, не зупиняючись, доки не опинився на іншому боці лісу. Небо вже було зовсім чорним, але компас більше не крутився — стрілка вказувала назад, на будинок, який тепер стояв, наче чорна пляма на горизонті.

Артем повернувся до міста, але не зміг позбутися відчуття, що щось слідує за ним. Компас більше не працював нормально — він або вказував у порожнечу, або взагалі зупинився. Але щоразу, коли Артем намагався заснути, він бачив сни, де старий будинок знову манив його. Уві сні постаті тіней наближалися до нього, а компас вказував дорогу назад, у той самий тунель, з якого він вибрався.

Через кілька днів Артем знайшов у себе вдома лист, хоча не пам’ятав, як він там з'явився. Лист був від старого власника антикварної крамниці. У ньому було написано: «Тепер ти — хранитель. Ти не можеш втекти. Компас завжди приведе тебе назад».