Емілі Теш - Трохи відчайдушної слави, Емілі Теш

дитиною, цього разу в синьо-сірій кімнаті, яка була найбільшою в квартирі, а Урса зачинилася в кабінеті. Вона була роздратована. Брехати було найгірше, вона не мала в цьому особливого досвіду. Вона з незручністю усвідомлювала, що Еллі явно розумний. Звичайно, він був: що б не казала Урса, він був сином Джоле.

На щастя, Кіра не надто цікавила Еллі, якщо не брати до уваги її здатність з’їсти багато торта та приділяти йому увагу. Він прочитав їй ще дві лекції з біології хризотеманів і показав свої шкільні завдання з виглядом того, хто пропонує подарунок. Геть усе було їй незрозуміле. Кіра відмовилася ставити будь-які запитання щодо пояснень, що, здавалося, його розчарувало, але він сів і взявся до роботи. Через деякий час він дістав жорсткий папір і олівці і почав малювати дурні малюнки, витрачаючи цінні ресурси. «Ти маєш працювати», — автоматично сказала Кіра.

«Це моє художнє домашнє завдання, — сказав Еллі. «Хочеш малювати? Ти можеш використати мої олівці».

Кіра не робила нічого такого безглуздого, відколи вона була дитиною вдвічі молодшою ​​за Еллі в дитячому садку. Тут явно балували дітей. «Ні».

Урса більше не з’являлася. Кіра могла розгледіти, як її голос підвищується та стишується в дверях кабінету. Еллі загубився в його дурних малюнках. Кіра сиділа і нічого не робила, і ненавиділа кожну секунду очікування. Вона ненавиділа зараз навіть більше, ніж ненавиділа сидіти й нічого не робити в халупі з Ісо та Аві, бо там принаймні вона мала мету, а на стінах не було фотографій Урси та її вкраденого сина.

Вона нагадала собі, що тепер вона також має мету. Не варто хвилюватися. Не треба думати. Вона знала, що їй потрібно робити.

Їй довелося терпіти ще майже годину, перш ніж у внутрішньому дворику ззовні почулися чоловічі голоси і долинули крізь відкрите вікно великої кімнати. Кіра підскочила на ноги.

Це були двоє чоловіків, які також жили в будівлі — Жак і хлопець Жака — повернулися звідкись, куди б вони не ходили, обидва тримали в руках свої смугасті водонепроникні плащі тепер, коли з’явилося сонце.

З ними був Магі.

Він був тут. Він був живий. Він переминався з ноги на ногу, поки двоє чоловіків балакали з ним, але він не виглядав нещасним чи наляканим: просто сором’язливим. Мало хто знав, що Магі сором’язливий. Кіра знала.

Він був на фут вищий за обох чоловіків, майже на фут ширший за худого, і було щось дивно знайоме в його вигляді, великому й білявому, у червоній шкільній куртці, коли він стояв на тому гарному подвір’ї, де земні рослини, подаровані інопланетянами, росли в розмальованих діжках. Розум Кіри повернувся до міста-мрії Аві в агоге: вона згадала величезних монстрів, яких називали орками, які з’явилися на розі білої вулиці. Магі у Рейнґольді виглядав якось схоже.

Кіра так міцно стиснула віконну раму, що їй заболіли пальці.

Вона не видала жодного звуку. Можливо, це була вага її погляду. Її брат підвів очі.

Двоє інших теж подивилися, щоб побачити, на що він дивиться, але Кірі було байдуже до них.

Магі відвів погляд і трохи розгублено озирнувся. Кіра побачила, як він зупинився й витріщився на скляні двері будівлі з камерами спостереження, ніби не мав уявлення, що з ними робити. На плечі в нього був маленький ранець. Він повернувся до чоловіка, що стояв ближче до нього, і сказав: «Вибачте», — Кіра почула це абсолютно чітко — і простягнув йому ремінь скинутого ранця. Він знову подивився на Кіру.

З раптовим шаленим захопленням Кіра зрозуміла, що він збирається робити далі. Вона розреготалася, коли Магі кинувся на м’які жовті цеглини стіни, зробивши короткий розбіг для одного великого стрибка — вертикальний стрибок Магі був значно кращим, ніж у Кіри, він легко досягав сімдесяти дюймів — він спіймав дверну раму й піднявся на неї, не взявшись за кронштейн камери відеоспостереження, щоб ще раз стрибнути до рами вікна першого поверху, взятися за виступаючі цеглини та хитнутися вбік і вгору. Кіра сміялася надто сильно, щоб відчинити вікно до кінця й простягнути руку, щоб зловити його, коли він кинувся до вікна другого поверху квартири 5.

Вона вперлась ногою в стіну під вікном, щоб втягнути його. Як тільки він вдарив коліном по рамі, вони втратили рівновагу й разом впали назад у кімнату. Магі перетворив ногу на опору й підхопив їх обох вертикально, чіпляючись одне за одного. Вони добре подивилися один одному в обличчя. Це була сім’я, а не дивний дзеркальний досвід — дивитися в жорсткі сірі очі Урси; ось як це було бачити себе в комусь іншому. Тоді вони обоє одразу міцно обійняли одне одного, і на відміну від того, як її схопила Урса, на відміну від того, щоб змусити її виправити зламаний палець Ісо, ніщо від цього дотику не змусило Кіру мурашити по шкірі.

— Ти тут, — сказав Магі.

Еллі підійшов до вікна й сумнівно визирнув. «Як ти потрапив у вікно?» сказав він. Це був фоновий шум.

— Я тут, — сказала Кіра.

«Це дві історії».

«Як ти тут?»

«Тут дуже високо».

«У мене була безкоштовна ротація».

«Всередині є сходи».

«То ви просто вирішили…»

«Ти міг піднятися сходами».

«…зробити невелику перерву, ти завжди кажеш, що я неправильно записую…»

«Ти тут».

«Ти тут».

Десь неважливо пролунав дзвінок, і Еллі підійшла до дверей, щоб взяти сумку Магі від Джека, який щось сказав йому. На задньому плані хтось сміявся. Урса вискочила з кабінету, знайшла хвилину, щоб зрозуміти, що відбувається, а потім теж заговорила, і весь цей час Кіра і Магі усміхалися одне одному. Уперше відтоді, як дядько Джоле передав їй складений аркуш разом із призначенням у дитячий садок, Кіра відчула, як всесвіт повертається до свого правильного порядку.

Тепер усе було під контролем. Вони були дітьми Землі, вони були разом, і не було нічого, чого б вони не могли зробити.

Їх боятимуться вороги.

Того вечора Урса приготувала їм вечерю, шматочки білого білка та картоплю, а потім шматочки великого фрукта з червоною м’якоттю, назву якого Кіра не знала. Це була найсмачніша страва, яку Кіра коли-небудь їла. Після цього вона сказала Урсі, що вони з Магнусом будуть жити в одній кімнаті, дякую. У них ще не було моменту, щоб виробити стратегію.

Ліжко Магнуса було застелене зеленими простирадлами з гострими військовими кутами. Урса наполягла на тому, щоб допомогти Кірі поставити друге розкладне ліжко, хоча Кірі було б добре просто на м’якому килимі. Урса покрутилася, щоб піти. Вона вела себе так, ніби кімната замала, і вибачилася, що змусило Кіру збентежено поглянути на неї, оскільки Урса знала, якого розміру курсантські гуртожитки. У такій великій кімнаті легко