Даніїл Овечко - Від півночі на південь, Даніїл Овечко

— Не підходь, богомерзенний!

— Ваш бог покинув вас. — рівно відповів Венрум. Зробивши сильний замах він зрубав голову коменданту і та покотилася до дверей, що вели на балкон данжону.

Відчинивши ці двері він побачив скупчення солдатів, що метушилися немов налякані мурахи, у внутрішньому дворі фортеці, та сотні блимаючих вогників серед наметів, недалеко за стінами, прямо на тракті. 

— Це гарна можливість. — Венрум повідрубував голови двом командирам, а потім знову вийшов на балкон.

— Солдати Теократії! Здавайтеся у полон! Ваші командири, ті, хто міг врятувати вас із цієї облоги, хто міг вивести вас до перемоги – мертві! — Венрув жбурнув три голови прямо у натовп. Здивовані вигуки не раз накривали армію.

— Тепер вам ніхто не скаже, як вибратися з цієї ситуації! Ніхто не направить на шлях перемоги! Відчиніть браму! І Імперіум Гнісс проявить милосердя та залишить життя кожному!

Однак відповідь дуже здивувала чоловіка. У натовпі кожну мить почали лунати виклики “Краще вмерти служачи Йому, ніж жити у соромі програшу єретиками!” Після цих слів їх хазяїн діставав кинджал та пронизував собі шию. Більшість послідували прикладу перших, а ті, хто не спромігся почали розбігатися та тікати із фортеці. В результаті залишився лише пустий двір, вся земля була вкрита кров'ю та тілами смертників. Кров'ю пронизилось усе, земля, стіни, будівлі. 

— Фанатики… — зі зневагою промовив чоловік, уважно вдивляючись у озеро крові.

Від цього видовища Венруму стало до нудоти погано, нарешті він прикрив шапкою ліве око та схотів сховатися від цього жаху. У кабінеті все теж просочилося кров'ю та запахом металу. 

— Орі… Вічі… — не витримавши цього видовища він втратив свідомість. В останню секунду був чутний голос дівчат, коли пітьма накрила друге око.