Nox Carmen (Нокс Кармен) - За темними стінами, Nox Carmen (Нокс Кармен)

Розділ 8.1

Повернувшись у свою кімнату, не виявила тут ані павуків, ані брата. До самого ранку провалялася в ліжку, втупившись поглядом у стелю. Згодом прийняла душ, одягнулася та вирушила на заняття, наче нічого не сталося.  

Ззовні я виглядала як завжди: звична маска самовпевненості на обличчі, пряма спина, акуратно зібране волосся у тугий хвіст. Лише шкутильгала трохи — щиколотка спухла, проте не турбувала настільки, щоб звернутися до цілительки. Усередині ж щось згаснуло... Нарешті збагнула, наскільки цей світ небезпечний, жорстокий та огидний. І це ми його таким робимо... і продовжуємо робити.

Навіть після нападу Андрія не почувалася такою розбитою, як після побаченого вночі. Смерть поряд, і нікому не відомо, хто її наступна жертва... 

Пообіцяла собі за будь-яку ціну домогтися справедливості. Цей мерзотник заплатить за скоєне! Нехай я постраждаю, проте не дозволю йому спокійно розгулювати академією. 

Спочатку планувала повідомити про побачене ректорці, але вмить відкинула цю ідею, навчена гірким досвідом. До того ж скоро ця відьма гнитиме в могилі.  

Цілісінький день я знову провела в бібліотеці під набридливий стукіт молотка. Серед гори переритих книг мені все-таки вдалося відшукати один ритуал, що здатен анулювати дію сигіла. 

Коли академію накрили сутінки, я прошмигнула в підвал і під хижий погляд демона почала готуватися до ритуалу — порозставляла в кожному кутку по дві свічки, спалила в посудині необхідні трави, й коли із них доверху здійнявся білий дим, зачитала заклинання. 

Спочатку нічого не відбувалося. Згодом демон покрутив головою, розминаючи м’язи, та підвівся, опустивши темні очі на сигіл, що на мить заблимав багряним і згаснув. 

— Спрацювало? — запитала я надламаним голосом. — Вийти можеш? 

За спиною скрипнули двері. 

— Орисю, ти тут? — погукала мене Софія. 

Чорт, що вона тут робить?! І коли тільки встигла повернутись? 

Почула її кроки. Софія спустилася в підвал і застигнула на останній сходинці. Її губи привітно мені всміхались, а очі транслювали непідробну радість.  

— Антон сказав, ти напросилась охороняти демона замість нього. Я думала, ти їх боїшся, — подруга зіщулилася, роздивляючись мене у напівтемряві.  

Вона дивилася на мене й не помітила, як демон зробив крок із сигілу. Сподівалася, він зараз розчиниться в повітрі, швиденько виконає моє прохання, й ми більше ніколи не побачимось, але ця червона паскуда чомусь криво мені посміхнулась і посунулася до Софії. Його лапа видозмінилася, набувши форми довгого меча із загнутим кінцем. 

Усе сталося настільки швидко, що я навіть пискнути не встигла. Лезо демона прохромило живіт Софії. З її губ зірвався хрип, поєднаний із бульканням крові.  

Полум'я зі свічок перекинулося на мої руки. Я направила його в демона, і мені вдалось обпалити частину спини, вкритої лусочками, що почали шипіти й розтопленим воском стікати на цемент.  

Демон щось заревів невідомою мовою, відштовхнув від себе Софію та подався вверх по сходах. 

Я швидко наблизилася до неї, її ж долонею накрила поранення, з якого нестримно сочилася кров.  

— Тримай отут, — пролепетала крізь сльози, що скрапували на її тіло. Провела долонею по її щоці. — Не помирай, чуєш! Тільки... тільки не помирай, я все... виправлю. 

Залишивши Софію на холодному цементі в калюжі крові, я кинулася за демоном. Вибралася з підвалу й застала його за відбиранням душі в одного зі студентів. Потягнулася до своєї магії, до вогню, що досі крихітним хвостом смикався на тілі демона. І доки він не поглинув блакитне сяяння, що випурхувало з грудей блідого чаклуна, перетворила цей вогник на нестримне полум’я. 

Демон скорчився, відпустив свою жертву та повалився на коліна. Боковим зором помітила, як натовп студентів на чолі з ректоркою вийшли з академії. Вона схрестила руки на грудях і не квапилася мені допомагати, наче відчувала, що саме я заварила цю кашу. 

Вогонь потягнувся до мене, обкрутився батогом довкола мого тіла, з шипучим звуком пропалюючи мій одяг. І доки демон не підкріпився силою пекла, знову метнула в нього полум’яну хвилю. Вогонь плавно покотився з моїх рук на землю, але наштовхнувся на виставлений щит потвори. Багряно-помаранчеві язики поповзли по обидва боки прозорого купола, що захищав демона, і повністю його огорнули.  

Відчула, як хитка магія пекельного створіння, який у полоні довго не підкріплювався необхідними для існування душами, почала тріскатись. Мить — і вона розбилася на сотню енергетичних уламків, які полум’я одразу всотало й обернуло проти його ж власника.  

Демон заверещав, як різаний. Його тіло обвуглилося та зменшилось у розмірах. Коли вогонь спав, від демона залишилися самі почорнілі кістки на клаптику випаленої землі. Душа ж цієї потвори повернулася до пекла.  

Щоб згодом повернутись і помститись... 

Від перенапруги кров заструменіла з мого носа. Спробувала втриматися на ногах, проте коліна затремтіли, і слабке тіло зіткнулось із землею. Біля мене присіла Ясміна Володимирівна. Вона підтиснула губи й накрила моє чоло долонею. Від теплого дотику свідомість затуманилась, і я поринула у цілющий сон. 

*** 

На щастя, Софія не померла. Її вчасно доправили до цілительки, намастили поранення магічною маззю і занурили у ванну з відвару чарівного дуба. День-два, і вона буде як новенька.  

Мені ж залишалося сподіватись, що ректорка просто вижене мене з академії, а не відкусить голову.  

Я сиділа біля її кабінету, вислуховуючи, як вона верещала на студентку, що посміла оголеною вештатися по коридорах. Бідолашна виправдовувалася, що це не її провина, просто якісь паскуди, доки вона приймала душ, викрали її одяг та рушник.  

Опустивши голову на коліна, не одразу побачила, як до мене підійшов Давид. Він зітхнув і підхопив мене попід руки, наче малу дитину, змусивши звестися на ноги. 

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍