Nox Carmen (Нокс Кармен) - За темними стінами, Nox Carmen (Нокс Кармен)

Заскреготівши зубами, я насилу підвелася. Поглянула на ліву ногу і, не знайшовши на ній ніяких ушкоджень, усміхнулася. 

Просто підвернула. Нічого серйозного. 

Намагаючись не сильно на неї наступати, пошкандибала праворуч. Трохи далі, дах ішов на спад, а поряд росло дерево — старий зачаклований дуб. Його листя та кора використовувалися для лікування важких ран та опіків. Зможу таким чином злізти звідси, а потім зірву листочок і прикладу до щиколотки, як подорожник у дитинстві до подряпаних колін.  

Хоча сумніваюся, що це так працює. Напевно, з цього добра потрібно зварити якесь зілля. 

Крадучись попід вікнами, наче якась злодюжка, намагалася в них не заглядати. Проте, дійшовши до одного конкретного, якийсь чорт смикнув мене у нього зазирнути. Цупка тканина штор затуляла весь огляд, лише крізь її невеличкі прогалини по обидва боки можна було роздивитися стіл та половину ліжка. Усередині горіло яскраве світло, і були присутні двоє — до моїх вух долітали їхні приглушені голоси. 

Іди, куди йшла, збоченко! Дай нечисті розслабитись, — фиркала подумки адекватна Орися. 

Я хотіла, справді хотіла, але щось... якесь шосте чуття змушувало мене застигнути на місці та прикипіти до скла, в якому відображалася моя розгублена морда, поглинута темрявою. 

У кімнаті з’явився рух — заховані від мого погляду дві постаті опустилися на ліжко. Хотілося відсахнутися від побаченого. Цього я, звісно, не зробила. 

Зрадник! Клятий зрадник! 

Мерзенний Дмитро навалився зверху на мавку, яку я бачила раніше з нами на заняттях, і прилинув губами до її шиї. Він, як ненаситна тварина, облизував її, покусував зубами й ричав так, що навіть назовні було чутно, не кажучи вже про суміжні кімнати.  

Зрадник потягнувся до чогось позаду, на що мавка злякано округлила очі та відповзла до узголів’я. Не встигла я навіть кліпнути, як він накинув на її шию якусь червону мотузку та затягнув.  

У мою кров неначе отрути ввели. Шкіра палала від огиди та ненависті щодо цього садиста. Я могла б швиденько злізти по дереву донизу, увірватися до його кімнати та врятувати мавку. Могла б. Душа рвалася їй допомогти, проте тіло непорушно стояло на місці. Я спостерігала, як мотузка прорізала її лебедину шию, а ця погань злизувала кров, що виступала. Його татуювання засвітилося сріблястим і миттю згаснуло, натомість на шкірі з’явилося ще декілька темних спіралей.  

Він вбивався в її тіло, затягуючи мотузку міцніше і задоволено шкіривши зуби. Я відвернулася в останній момент, не бажаючи дивитись, як тіло позбавлялося голови.  

Стояла так деякий час, не рухаючись. Прийшла до тями від власних схлипів і сліз, що котилися по щоках та шиї. Ноги більше не тримали моє тіло, я гепнулася на дупу, ігноруючи печіння у щиколотці. Фізичний біль порівняно з емоційним — це ще квіточки. 

Моя шия дико засвербіла. Провела по ній пальцями, але не намацала звичних обрисів татуювання. 

Отже, воно повністю зникло? Цікаво, чи у Тана також?..